Серед прапорів держав — учасниць Парламентської Асамблеї НАТО у Вільнюсі український прапор цікавий насамперед тим, що знаходиться поруч із американським. Така вже тепер наша доля: ми — Юкрейн! Однак що окрім назви, окрім англійської абетки? А майже нічого. Українська делегація на цьому форумі практично не помітна: до Вільнюсу доїхали не всі її члени, а ті, що дібралися, проводять час за читанням нової книжки Артура Білоуса. І дійсно — чого її слухати, цю дискусію? Це не наше свято, краще вже книжку почитати…
Пригадую мадридський саміт НАТО 1997 року, під час якого президент Кучма підписав угоду про особливе партерство із Альянсом. Не можу сказати, що Україна була головною темою зустрічі в Мадриді — головними героями були все ж таки нові члени НАТО, однак все ж таки Альянс точно визначив свої прiоритети, своє бажання співпрацювати із Україною за будь-яких умов.
Тепер таке бажання не спостерігається. Події останніх місяців — «касетний скандал», конфронтація влади і опозиції, відсутність діючого уряду — перетворили Україну на справжню «білу пляму» на політичній карті Європи. Ось натівські парламентарі на своєму засіданні розглядають ситуацію в Бiлорусі і в Сербії. Хіба у Бiлорусі краще, ніж у нас? — запитає читач. Та звісно ж, ні. Просто з Бiлоруссю і Сербією все ясно. Із Бiлоруссю — ще ясно, із Сербією — вже ясно… А з нами неясно нічого, абсолютно нічого. Куди ми йдемо, на кого насправді орієнтуємося, наскільки залежні від Москви, що думаємо робити із економікою, із апатичним нашим суспільством… На жодне з питань немає чіткої відповіді. Тому іноземці і не поспішають більше цікавитись українською ситуацією — вони хотіли б, щоб ми розібралися самі, а вже потім домовилися із ними. Тому наші депутати і не рвуться до Вільнюса — їм нема чого тут сказати. Тому наш прапор поруч із кольорами Юнайтед Стейс — не знак присутності, а просто символ. Символ того, що про нас все ще не забули…
