Проте Мінськ пропонує Києву спочатку розрахуватися.
Олександр Лукашенко, що прийняв Тарасюка з найкращими побажаннями від Кучми, тримався, як і личить політичному першопрохідцеві. «Дехто підібрав ідею, що Білорусь хоче вижити за рахунок Росії та України. Це не так — Білорусь сьогодні сама спроможна заробити», — сказав білоруський президент.
Традиційно віддавши данину добросусідству та братерським відносинам сусідніх слов’ян, Лукашенко, втім, перейшов до справи. «Білорусь і Україна не повинні мати невирішених проблем», — сказав глава білоруської держави українському послу, додавши, що відносини мають будуватися на прагматизмі.
Судячи з усього, він мав на увазі борг України, що з’явився за часів СРСР, який білоруською стороною оцінюється у $ 217 млн. Київ при цьому прагне обходити конкретну суму боргу, тим самим даючи зрозуміти, що, якщо і винен, то набагато менше.
Мінськ, який не має у кишені зовнішніх інвестицій, ще й з огляду на другий поспіль неврожайний рік, певно, має намір бути наполегливішим у своїх фінансових претензіях. Тим більше, що сам Кучма, відвідавши Мінськ у переддень тепер уже старого 1999 року, публічно пообіцяв розплатитися. Тільки не грошима, а соняшниковою олією та пшеничним борошном. Однак рік, що минув після цієї зустрічі президентів, не дав ніяких зрушень — товарообіг дедалі зменшувався і «всох» на третину, до рівня 1998 року, який уже тоді викликав тривогу.
До того ж, всупереч підписаній угоді про створення зони вільної торгівлі Київ запровадив обмеження на імпорт білоруських електроламп та штучного хутра. Якщо Кучма захоче приїхати до Мінська потягом, на станції Жлобін його вагон обліплять десятки торгівців іграшками: мавпочками та папужками, зшитими з продукції місцевої хутряної фабрики, яка, кажуть, видає зарплату хутром.
