Лідер ЛДПБ Сергій Гайдукевич у заяві для преси зазначив, що білоруські ліберал-демократи готові організувати реальний моніторинг громадської думки по всій території держави з питання інтеграції до Європейського Союзу та його інститутів. «Є вже певний договір між деякими політичними силами республіки», — заявив «Дню» Сергій ГАЙДУКЕВИЧ. Чи справді білоруське суспільство готове до подібного референдуму, запитав «День» у лідера ЛДПБ.
— Було б невірним вважати, що більшість білоруських громадян хочуть перетворення країни в губернію Російської Федерації. Союз Білорусі та Росії не може бути рівноправним. Двоє братів на спільній кухні не живуть. А ми не рідні брати. Ми — дві різні держави. Питання про здачу білоруської держави в геополітику Російської Федерації стоїть тільки тому, що режим Лукашенка шукає дах. Справа в тому, що президентські вибори в Білорусі не відбулися. Ми вже знаємо про реальні відсотки, про те, як все було елегантно сфальсифіковано. Зараз голови дільничих комісій починають зізнаватися у фальсифікації результатів виборів.
Людей ще ніхто не запитував, хочуть вони чи не хочуть євроінтеграції. Якщо людям Республіки Білорусь поставити конкретне запитання «Чи хочете ви втратити державний суверенітет?», то вони дадуть негативну відповідь. Це кажу вам я, який набрав, як про це писала преса, в тому числі i наша білоруська, 27% голосів виборців на президентських виборах. (Офіційний результат Гайдукевича — 2,48%. — Ред. ). Людей сьогодні вводять в оману, граючи на родинних почуттях. А насамперед потрібно зміцнювати економічні зв’язки з РФ. І вступати туди, куди всі вступають.
Конкретне запитання, яке ЛДПБ має намір поставити білоруським громадянам, ще не сформульовано. «Зараз над цим працює велика група юристів», — пояснив Сергій Гайдукевич, який уже зустрівся з головою і секретарем Центрвиборчкому. «Ми будемо діяти згідно із законом, який прийнято нелегітимним парламентом, але Центрвиборчком не зможе нам відмовити в проведенні референдуму», — заявив «Дню» Гайдукевич. А з 12 по 14 січня ЛДПБ надішле усім урядам європейських держав інформацію про те, що має намір ініціювати референдум. «Ми не запитуємо ЄС, ми запитуємо білоруських громадян», — пояснив Гайдукевич. «У керівництва нашої режимної держави горить земля під ногами, це вже відчувають усі, як говорив колись Михайло Сергійович Горбачов, «процес пішов», у нас прекрасний настрій в 2002 році. Ми проведемо референдум. А якщо добродії відмовлять, нехай весь світ, і ЄС, і Володимир Володимирович Путін, якого поважає і білоруський народ, і багато політиків, в тому числі i я, поставить їм оцінку».
Згідно з Виборчим кодексом Республіки Білорусь, право ініціативи на проведення республіканського референдуму належить президенту, Палаті представників та Раді Республіки, а також громадянам. Громадяни повинні підкріпити свою ініціативу мінімум 450 тисячами підписів. Президент призначає референдум за власною ініціативою або у двомісячний термін після внесення на його розгляд відповідно до Виборчого кодексу пропозицій палат Національних зборів Республіки Білорусь або громадян. Глава держави має право відхилити пропозицію про проведення референдуму, якщо вона не відповідає вимогам Виборчого кодексу та інших актів законодавства Республіки Білорусь.
Опозиційно налаштовані білоруські кола, м’яко кажучи, скептично ставляться до ініціативи Гайдукевича, якого вони не вважають за справжнього опозиціонера. (До речі, в інтерв’ю «Аргументам і фактам» від 10 вересня 2001 року він заявив, що визнає перемогу Лукашенка). Прокоментувати ініціативу лідера ЛДПБ про референдум ми попросили політичного оглядача білоруського тижневика «Згода» Алеся СЕМЧАНКУ.
— Гайдукевич — політик стилю Жириновського середини 90-х, а у таких політиків завжди багато ініціатив. Через тиждень він може висунути ініціативу про входження Білорусі 51-м штатом у США, і ніхто не здивується. Очолювана Гайдукевичем Ліберально-демократична партія Білорусі створювалася як філія ЛДПР, створювалася на гроші Жириновського. Зараз партія Сергія Васильовича стала абсолютно незалежною від Володимира Вольфовича. Рослі хлопці в шкіряних куртках із ЛДПБ час від часу займаються охоронною діяльністю, чимось середнім між рекетом і охоронними послугами. Думаю, що в принципі партія самостійна, але це не серйозна політична сила, це партія-фантом. Коли піде її лідер, аферист від політики, вона розвалиться сама собою.
Від справжньої, структурованої білоруської опозиції в цьому політичному році, на жаль, ніяких конкретних кроків чекати не доведеться, якщо тільки не буде референдуму з питання про створення союзної держави. Всі просто займуться своїми партійними справами, будуть зміцнювати структури і готуватися до виборів до місцевих рад, які відбудуться навесні 2003 року.
Внутрішні сили виснажені програною президентською кампанією, ніяких істотних зовнішніх факторів тиску на Лукашенка немає, і, напевно, не буде. Американці зайняті антитерористичною операцією, європейці все більше говорять про те, що потрібно не ізолювати Білорусь, а навпаки, розвивати контакти. Не з Лукашенком, а з органами влади більш низького рівня, залучаючи таким чином Білорусь до контексту європейської політики і європейського розвитку.
— Адже існує сумно відомий декрет Лукашенка про гуманітарну допомогу...
— Так, і згідно з ним будь-яка гуманітарна допомога повинна пройти через відповідне управління в адміністрації президента, яке видає дозвіл на використання цієї допомоги. Природно, це стосується і всіх грантів, у тому числі тi, що надаються пресі, неурядовим організаціям. Але європейці в цьому випадку мають на увазі інше. Вони чомусь вважають, що наших чиновників, наших бюрократів можна в чомусь переконати, показати їм перевагу західного шляху розвитку демократії. І поступово, як вважають євробюрократи, критична маса прозападних настроїв переможе, і Білорусь повернеться обличчям до Європи.
Наскільки це реально, важко сказати, тому що Захід багато разів намагався налагодити діалог з Мінськом. У 1999 році було розпочато діалог на рівні експертів, були навіть якісь попередні угоди про допуск опозиції до електронних ЗМІ, але президент перекреслив усі ці рішення, Михайло Сазонов, який відповідав з боку глави держави за переговори, пішов у відставку. Потім неодноразово робилися подібні спроби, але вони ні до чого не призвели. Лукашенко всього лише виграв час. Він обманював Європу, не йшов на серйозні поступки, але при цьому створював видимість того, що відкритий до конструктивного діалогу. Тому у нас досить скептично оцінюють цю, до речі, ще не до кінця сформовану і не сформульовану нову політику Європи по відношенню до Білорусі.
