У російських імперіалістів на столі чергова страва. Сидять і облизуються. Сервірований замість молочного поросятка нещасний Удальцов із петрушкою в роті, хоча винен він лише в пристрасті до дитячих казок і дитсадочківському рівні розвитку, але ж за це під домашній арешт не кидають. Ну, не пустять погуляти, ну, не дозволять іти в кіно. Проте смаженого зайчика-побігайчика Развозжаєва, такого самого «ясельного» революціонера, взагалі тримали у Лефортовому. І ще сидить Лебедєв, бідолашний нічим не шкідливий їжачок із тієї самої організації. Негаразд. Я в Лефортовому сиділа, і за справу, на відміну від них. Лефортове — не місце для діточок, які намагаються нашкодити, а у них не виходить. Чому не втручається омбудсмен із прав дитини Павло Астахов? Ну і противників собі знайшли у ФСБ. Дітям хотілося пограти в козаки-розбійники, і вони вибрали роль розбійників. Як у ТЮГ.
Але головний гастрономічний сюрприз — це павич з апендицитом (із грінівського ресторану «Відраза»), Гіві Таргамадзе. Великий комбінатор, який вирішив увірвати собі шматочок бабла від наївних діточок. Ясна річ, що про жодні масові заворушення і демократичні революції цей Остап Бендер нічого не знає, хіба що з телепередач. Масові заворушення в Росії абсолютно безкоштовно організовує ОМОН, а для демократичної революції потрібні деякі передумови, цього лише Удальцов і Гіві Т. з усіх потенційних революціонерів не знають. Цей Гіві чомусь вирішив, що у діток є гроші. Словом, уся компанія брехала один одному, поки не потрапила у велику біду.
Але кого в цій історії особливо шкода — так це Грузію. За патологічної до неї ненависті нашої хунти й особисто ВВП Гіві Т. піде в хід для виправдання можливої агресії. Як Шаміль Басаєв, який нібито напав на Росію (мабуть, із метою захопити Москву й обернути росіян у мусульманство — читай знаменитий бестселер Пелевіна «Папахи на башнях»). А тут Грузія в особі Гіві Т. нападає на Росію, організовуючи демократичні заворушення і масову революцію! Гірськими стежками йдуть ослики, навантажені «Стінгерами», прямо на Ставропілля, а звідти в Підмосков’я; Чорним морем у Москву-ріку пробираються американські підводні човни з грузинським екіпажем; диктатор Удальцов, в’їхавши в Кремль на білому «мерседесі», виводить із Грузії війська і дарує їй Калінінградську область. Такий сценарій напевно вже в роботі в нашому слідчому «Голлівуді». Мотор!
Якби у Гіві Т. було хоч трохи патріотизму, він або зізнався б у своєму шахрайстві і повній нездатності організувати як порядки, так і безлад, або зробив би заяву, що він ворог Михайла Саакашвілі, його команди, його уряду, його партії, його реформ — щоб вони за нього не відповідали.
Тому що в Грузії справи йдуть дуже погано. Волелюбні грузини, які не навчилися ще впливати на свою владу парламентськими методами, не пускають президента до парламенту. Та ще буде парламентська республіка, де прем’єр-міністр поводиться, як злодій у законі, а його прибічники з партії «Сбыча мечт», що перемогла на виборах, — як бандити. До Національної бібліотеки Михайла Саакашвілі теж не пустили.
Бідзіна Іванішвілі — це таран, яким Росія збирається вибити «антісовєтчіков» Саакашвілі з грузинської фортеці, яка ніяк не здається, починаючи з революції троянд, не просить пощади, не піднімає рук і здійснює реформи, очищаючи свою історію від радянської іржі і цвілі, взявши в союзники США, і все це в тилу у противника: Московії, осереддя путінського режиму, спорудженого на руїнах Імперії Зла.
Так, поки що у фортеці скрутно і голодно, і суворі західні реформи натирають незвичний грузинський загривок, і доводиться списувати у витрату (ув’язнювати) дезертирів, мародерів, агентів ворога, тобто Росії. Ось вони, політв’язні Саакашвілі: емведешник у відставці, сталініст із Підмосков’я, який організовував у Грузії озброєне підпілля; хабарники; розкрадачі; горе-терористи, завербовані ФСБ. Ніно Бурджанадзе пошкодували, адже вона намагалася продати Путіну Грузію і пропонувала себе в Москві на роль голови маріонеткового режиму, але робила це надто явно і погоріла: Москві не потрібна маріонетка без рейтингу.
Чверть Грузії окупована Москвою; триває війна, раз не закінчена окупація, час жорсткий, і кожен, хто заявляє про можливість першим миритися з Росією, — зрадник. Дзвінок або візит до російського посольства став зрадою навіть для Цотне Гамсахурдіа. Особливо для нього, сина Звіада! І соромно повинно бути Резо Чхєїдзе, коли він з екранів російського TV через канал РЕН у програмі у Маріанни Максимовської заявляє про любов до росіян. Росіян любити можна, але сьогоднішня Росія прийняла це на свій рахунок. А за що любити сьогоднішніх росіян? За снаряди, які впали на Грузію? За танки, які мало не дійшли до Тбілісі і виїхали, завантажені краденим барахлом? Якщо танки зупинили, то не росіяни це зробили, а американський президент Буш. Сьогоднішні росіяни не готові визнати, що Абхазія і Самачабло, тобто Південна Осетія, — частина Грузії. Отож не завадило б грузинським художникам і режисерам брати за приклад Вахтанга Кікабідзе.
А Іванішвілі, якого в Росії називають Борисом Григоровичем (вислужив собі ім’ячко холопством), вчинив підступно, подібно до Путіна. Його перемога на виборах — спецоперація. Він добре навчений інструкторами з КДБ. Путін прокрався у владу так само: тихо, під покривом ночі. Реванш «сильної руки», «вставання з колін», радянського минулого.
Те ж саме роблять зараз із Грузією: це радянський реванш, біля танків знову чухаються гусениці. На цих виборах Іванішвілі зібрав у свій виборчий мішок усю шушваль: слабаків, боягузів, утриманців, шанувальників радянської Грузії, коли грузин добре годували за те, що «вони були тубільцями, що обслуговували пляжі, смажили шашлики білим північним панам і танцювали лезгинку». Це сказав Михайло Саакашвілі, і він же почав зносити радянські артефакти і викорінювати радянське минуле.
Іванішвілі робив дорогі подарунки, щось будував, знаючи, що Росія поверне йому все. Сьогодні для Грузії вірними є ці слова Галича: «...поднялось неладное со дна. Граждане, Отечество в опасности, граждане, гражданская война!».
Я це вже бачила: спалений проспект Руставелі, руїни Західної Грузії, скривджений і вигнаний президент. Це Москва прибирала дисидента і антирадянського Звіада Гамсахурдіа (теж звинуваченого в тортурах і згодовуванні пантерам своїх противників просто в будівлі обложеного парламенту) руками Джаби Іоселіані, Едуарда Шеварднадзе й екстремістів Георгія Чантурії, Георгія Хаїндрави й Іраклія Церетелі. Наразі Грузія повинна була пригадати слова Вітаутаса Ландсбергіса напередодні січневих подій 1991 року: «Підтримайте свою владу, інакше годуватимете чужу». Той, хто не підтримує зараз Саакашвілі, працює на російське вторгнення і повернення Грузії в радянське стійло, куди вже повернули майже всіх, окрім недосяжних країн Балтії, Молдови і частково України. Іванішвілі — чужа влада. Ви думаєте, «Боржомі» і грузинське вино випадково беруть назад? Кремль дістає цю плату за зраду зі свого троянського коня. А потім звідти вийдуть танки.
Врятувати Грузію може лише розпуск парламенту. А це неможливо, поки всі чесні грузини не вийшли на вулиці проти «мрійників» і Бідзіни Іванішвілі. Чи розуміє Гіві Т., на кого він спрацював своїм маленьким шахрайством і безглуздими промовами про розпалювання в Росії демократичної революції? Воістину краще з розумним втратити, ніж з дурнем знайти.
Амністія, облога президента, арешти, кримінальні справи проти його команди «мішистів» — це державний переворот. Ось до чого можуть довести екстремісти і скиглії, що злилися в одне в блоку «мрійників». Демократичні революції не складаються із самих троянд — треба вміти терпіти і шипи, не кидаючись по допомогу до ворогів. Інакше замість своїх троянд із шипами буде один чужий колючий дріт, прикрашений реп’яхом.
