У більшості точок земної кулі марка БМВ асоціюється з розкішшю й винятковістю. Але в Китаї ця назва мимоволі опинилася пов’язаною з випадками, що ілюструють безпорадність простих китайців перед могутніми й корумпованими.
Перший скандал стався минулого року, коли трактор, навантажений зеленою цибулею, подряпав бік БМВ у Харбіні. І водій трактора, і водій розкішної машини сріблястого кольору були 45-річними жінками, але на цьому схожість між ними закінчувалася: перша була селянкою, друга — дружиною багатого бізнесмена. Внаслідок сварки дружина бізнесмена спрямувала БМВ у зростаючий натовп очевидців на узбіччі дороги, вбивши селянку й поранивши ще 12 осіб.
Справу передали до місцевого суду, де суддя постановив, що це було «випадкове порушення регулярності руху» й засудив водія БМВ до двох років умовного покарання. Постанова судді породила чутки, що такий м’який вирок пояснюється тим, що чоловік жінки був пов’язаний з високопоставленими чиновниками з адміністрації провінції. Дуже швидко ця історія перетворилася на уособлення протистояння між багатими й бідними, її часто використовували як приклад корупції на вищому рівні.
Протягом наступних кількох місяців цей випадок висвітлювали в газетах і на телебаченні, поступово він перетворився на національну ману. Стривожений реакцією громадськості магістрат Харбіна розпорядився переглянути справу лише для того, щоб підтвердити умовний вирок і остаточно закрити справу в березні поточного року. Гучна історія з БМВ кінця 2003 року спокійно спливла на поверхню, перш ніж її поховали знову, — цього разу назавжди.
Того ж місяця скандал з лотереєю знову привернув увагу до марки БМВ. Організатори лотереї у провінції Шааньсі відмовилися прийняти виграшний квиток, заявивши, що він фальшивий, і вручити його власнику, 17-літньому охороннику Лю Ляню, головний приз у вигляді автомобіля марки БМВ вартістю 58 тисяч доларів і 120 тисяч юанів (14510 доларів) готівкою.
Лю так розсердився, що залiз на високий рекламний стенд і погрожував стрибнути з нього, щоб довести свою невинність. Офіцерам поліції вдалося умовити його злiзти, але історія на цьому не закінчилася. Інформаційні програми висвітлювали безперервні запевнення Лю в тому, що він не підробляв квиток, а також твердження центру з організації лотерей, що їхня відмова прийняти квиток мала законні підстави.
Зрештою, втрутилася поліція і після ретельного розслідування оголосила, що знайшла справжнього злочинця — Ян Юнміна — приватного бізнесмена, найнятого адміністрацією місцевої лотереї для організації продажу квитків. Ян вступив у змову з відповідальними за проведення лотереї чиновниками, заарештованими за посадові злочини, щоб обманним шляхом заволодіти головними призами. У червні Лю Лян нарешті отримав те, на що заслуговував — БМВ та щирі вибачення від центру з організації лотерей.
Якщо перший скандал вибухнув навколо трагедії, другий більше скидався на фарс. Але обидва дають ключ до розуміння сучасної китайської психології. Суспільний протест після першого випадку з БМВ був викликаний не стільки м’яким вироком, винесеним багатій жінці, скільки відсутністю довіри до системи правосуддя Китаю з боку простих громадян. У Китаї влада, гроші та зв’язки сильніші за закон. Навіть у міру того, як китайські громадяни починають дедалі частіше звертатися до суду, багато китайців вважають, що в них немає надії на справедливість, якщо вони виступають проти можновладців. Апатична реакція чоловіка загиблої селянки на отримані як компенсація 10 тисяч доларів була красномовною. «Мені байдужий вирок, а також чи був він справедливим», — сказав він.
Найзгубнішим наслідком такого ставлення є втрата суспільної довіри до системи. Суспільну довіру не можна купити за гроші. Якщо всі члени суспільства вважають, що не можна сподіватися на законні права для забезпечення захисту собі та своїм близьким і що замість цього людина має покладатися на зв’язки з тими, хто має вплив і владу, й надалі стоятиме питання, чи є таке суспільство бажаним або придатним для життя в ньому.
Так само у другому випадку з БМВ люди не винуватили корумпованого бізнесмена, вони покладали всю провину на центр iз організації лотерей, який є урядовою установою. Таким чином, замість недовіри до однієї людини, підозра впала на урядову організацію — і навіть на сам уряд. Коли наполегливий підліток виступив проти могутньої організації з її полком аудиторів та інспекторів, а також виправданнями, ця людина, а не система, стала об’єктом загального захвату.
Можливо, Лю Лян і є простим представником робочого класу, але у його словах був здоровий глузд, коли він говорив про те, що все ще існує «мовчазна більшість», здатна вплинути на устрій крихкого китайського суспільства. Він відмовився залагодити цю справу в приватному порядку, оскільки вважав, що якщо дозволить корумпованим урядовим чиновникам зірватися з гачка, «вони продовжать обманювати людей». Завдяки його завзятості та розслідуванню, проведеному засобами масової інформації, обман було виявлено й викрито.
Влада псує людей, але окремі особи в Китаї, такі як Лю, створюють врівноважуючу силу. Але навіть у цьому випадку такі маргінальні сили усе ще не створюють систему для відновлення справедливості. У той час як фанати поп-музики у Китаї можуть слухати все, що їм заманеться, включно з Мадонною, яка співає «I’m gonna shake up the system», простим китайцям слід набратися сміливості, щоб вимовити такі слова вголос. Як то кажуть, «китайцям вистачає свідомості, їм бракує сміливості».
Ху ЮН, продюсер Другого каналу центрального телебачення Китаю (найпопулярнішого каналу ділових новин), а також один із перших розробників китайського інтернету
