Не минуло й декількох днів, як російська сторона розібралася, за яким відомством проходять чи то троє, чи то четверо мародерів, які зняли шість тисяч злотих із банківської картки загиблого в авіакатастрофі польського президентського літака Анджея Пшевозніка, основного, — за посадою — охоронця пам’яті про Катинь. Виявляється, це не бійці ЗМОП і не представники Внутрішніх військ, а солдати Міністерства оборони. Залишається лише одне питання, чому потрібно було так довго мовчати, спростовувати заяви польської сторони, зроблені на урядовому рівні, називати їх «блюзнірськими і цинічними»? Мовляв, російський військовослужбовець чи міліціонер ну ніяк не міг піти на таке — відібрати в трупа кредитну картку і квапливо зняти з неї гроші.
Можна говорити про те, що поляки помилилися: адже це не змопівці і не МВС мародерствували, а прості солдати. Російську міліцію і так паплюжать всі кому не лінь, а тут ще поляки. Але, підозрюю, що якраз полякам було все одно, під чиїм дахом ходили виродки-неандертальці, які обікрали загиблого.
Одне було очевидним: це зробили представники російських силових структур і швидко зловити їх допомогли саме російські спецслужби. Тоді навіщо потрібно було водити за ніс поляків, поставляючи їм інформацію то про бійців ЗМОП, то про солдатів Внутрішніх військ? Не самі ж польські офіційні особи вигадували все це з таємною метою вразити саме безвадні органи різноманітних внутрішніх справ.
Насправді, звичайно ж, жодної загадки в поведінці російської сторони не було і немає. Просто поводилися так, як звикли поводити себе ще з тих часів, коли розстріляли поляків у Катині.
Ми розстріляли? Та ні ж, це німці. Наші поглумилися над загиблим і вкрали картку? Ні, звичайно, такі припущення «блюзнірські й цинічні», це все польська народна русофобія винна!
У цій історії понамішано дуже багато що. І бажання захистити честь мундира, в якого вже ніякої честі не залишилося. І безперечні антипольські настрої, які залишилися у російської влади, не дивлячись на ейфорію лжеперезавантаження стосунків після жахливої катастрофи. І та сама звичка приховувати інформацію, дозувати її навіть тоді, коли в цьому немає жодного сенсу — ні політичного, ні етичного.
Звичайно, незручно, що знову ми винні перед поляками. Скільки можна, ми вже вибачилися. Отже, вибачень жодних не буде, у тому числі й на урядовому рівні. Чи пан Пєсков якимось чином відповів своєму колезі панові Грасю, якого мало не дурником виставили перед світовою громадською думкою, коли той розповів про арешт російських мародерів? Чи Путін зателефонував своєму новому другові Дональду, прагнучи мікшувати непорозуміння, розтягнуте на декілька діб? Це лише поляки спроможні вибачатися, як вони вже вибачилися перед російським ЗМОПом за неточність оприлюдненої інформації, хоча її було таким чином надано російською стороною.
Казус із карткою покійного Пшевозніка, такий же зловісно символічний, як і саме падіння літака, холодно реєструє очевидне: ніякого потепління стосунків не було і немає, був лише емоційний жест російського президента.
Всі суперечності залишилися. У тому числі і щодо Катині.
Чому польській стороні передано лише 67 із 183 томів кримінальної справи щодо Катині, закритої 2004 року російською військовою прокуратурою? Що за державну таємницю містять у собі томи, які залишилися? Чому їх не можна розсекретити? Чому прокуратура розписується в своїй неспроможності виконати розпорядження президента й довести справу до кінця? Більше того, посилається на процесуальну неможливість розслідування і визнання загиблих у Катині польських офіцерів жертвами політичних репресій? Навіщо влаштовувати втомливі істерики з приводу розміщення в Польщі ракет «Петріот», якщо навіть російські військові говорять, що вони не являють небезпеки для Росії? Цікаво, чи продовжують російські компетентні органи «перевірку» на предмет екстремізму часопису «Нова Польща» за доносом письменника-націоналіста Куняєва? І так далі, і тому подібне.
Будь-яке перезавантаження, в якому бере участь російська сторона, провалюється через звичку до подвійного мислення, через непослідовність, «блюзнірське і цинічне» рефлекторне прагнення ошукати й замотати найбільш гострі та важливі питання.
Ейфорію в російсько-польських стосунках закінчено. Починаються суворі будні.
