Президент Борис Єльцин раптово з’явився у Кремлі, і після
його екстреної зустрічі з главою своєї адміністрації Миколою Бордюжею прес-служба
президента повідомила про відставку Генерального прокурора Росії Юрія Скуратова.
Єльцин направив клопотання про відставку Скуратова у верхню
палату парламенту — Раду Федерації. Сам Скуратов з вівторка перебуває в
Центральній клінічній лікарні. Представники Генпрокуратури повідомили,
що у їхнього керівника «розболілося серце».
Після повідомлення про відставку Скуратова з’явилися і
відомості про акцію в офісі «Сибнефти». Санкціонував її заступник генпрокурора
Михайло Катишев, а обшук, який закінчився тільки пізнього вечора, був пов’язаний
з розслідуванням, розпочатим після публікації в газеті «Московский комсомолец»
статті, в якій Борис Березовський звинувачувався в прослуховуванні телефонних
розмов сім’ї президента Єльцина за допомогою якоїсь фірми «Атол», у свою
чергу пов’язаної з «Сибнефтью» та іншими структурами Березовського.
Одночасно стало відомо про те, що обшуки проводяться ще
на 20 об’єктах — у офісах фірм і на приватних квартирах. З чим пов’язана
така широкомасштабна операція і чому для обшуку в штаб-квартирі «Сибнефти»
знадобилася присутність бійців спецбригади по боротьбі з терористами, представники
Генпрокуратури повідомляти відмовлялися.
Схоже, ми стали свідками досить гострого конфлікту у верхніх
ешелонах російського істеблішменту. Власне, про протистояння Бориса Березовського
і прем’єр-міністра Росії Євгена Примакова було відомо досить давно: Березовський
лобіював на пост прем’єра кандидатуру Віктора Черномирдіна, був надто невдоволений
успіхом Примакова і не раз без захоплення відгукувався про діяльність уряду.
Справжня війна розпочалася, коли уряд спробував зменшити вплив Березовського
на ГРТ. 30 січня в аналітичній програмі «Час», повернувшись у її ефір,
ведучий Сергій Доренко, відомий своїми добрими стосунками з Березовським,
звинуватив Примакова у прагненні перехопити владу у президента за допомогою
спільної заяви владних структур, проект якої був днями запропонований прем’єром
Федеральним Зборам. Без особливого захоплення відгукнувся про цей проект
і сам Березовський під час форуму в Давосі, а Примаков не втримався від
роздратованої репліки на адресу Березовського. І от — новий хід якщо не
самого Примакова, то принаймні фігур, співчуваючих прем’єру — а те, що
в силових структурах чимало людей, які симпатизують колишньому шефу Служби
зовнішньої розвідки і не люблять Березовського, пояснювати не треба.
Залишається поки нез’ясованим питання, яку роль у розвитку
подій зіграв Юрій Скуратов і чому він пішов у відставку. Говорити про нездоров’я
генпрокурора не доводиться: ще 27 січня Скуратов у ефірі телепрограми «Герой
дня» каналу НТВ розповідав про нову програму боротьби зі злочинністю, а
на 3 лютого запланував проведення розширеної колегії Генпрокуратури. У
відставку Скуратов не збирався. Можна припустити, що рішення про його відставку
було прийнято під час святкування дня народження Єльцина — до президента
в Барвиху приїжджали Примаков і Бордюжа, а вже увечері цього ж дня Скуратов
написав заяву про відставку. Але з акцією в «Сибнефти» до цього моменту
все вже було вирішено. Чи був екс-прокурор противником цього обшуку, чи,
навпаки, вилучення документів у «Сибнефти» було його прощальним рішенням?
Хто був зацікавлений у зміні генерального прокурора — Єльцин, маючи намір
призначити на цю посаду більш зручну для себе людину, Примаков, який розраховує
провести на цю посаду вірного собі «силовика», чи Березовський, котрий
намагався запобігти акції Генпрокуратури чи хоча б її наслідкам? Чи позначилося
на відставці Скуратова демонстративне посилення екстремістських організацій
— передусім марш неофашистського «Русского национального единства», що
приголомшив багатьох у Москві, і пасивність правоохоронних органів, яка
приголомшила не менше?
Можна припустити, що на ряд запитань відповіді не буде
ніколи. Не так вже часто російська політична сцена починає так виразно
бути схожим на знімальний майданчик для бойовика. Не так вже часто провідні
політики не приховують свої емоції стосовно один одного і не соромляться
у виборі засобів. Очевидно, що були порушені деякі глибинні інтереси угруповань-суперників,
що ставки у грі виявилися такими високими, що війну вирішили продовжувати
на вулицях, під об’єктивами телекамер, використовуючи прокурорів і бійців
у масках.