За оцінками експертів Усесвітнього банку, щорік у країнах, що розвиваються, і в країнах з перехідною економікою керівний апарат отримує у вигляді хабарів від 20 до 40 млрд. дол. США, що відповідає 20—40% коштів, які виділяються цим країнам як офіційна допомога. Проблема існувала давно, але лише з 90-х рр. стала гостро обговорюватися на міжнародному рівні, оскільки розкрадання досягли такого розмаху, що стали загрозою для економічного і соціального розвитку багатьох країн. Повернення викрадених активів стає на порядку денному найважливіших міжнародних організацій. 31 жовтня 2003 р. було ухвалено Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти корупції (UNCAC — UNConventionAgainstCorruption) — багатобічний міжнародно-правовий документ, який визначає природу корупції і пропонує низку заходів щодо протидії цьому явищу. Згодом ця Конвенція стала основою Ініціативи СтАР (StolenAssetRecovery(STAR) Initiative), з якою виступили у вересні 2007 р. Усесвітній банк і Управління ООН у боротьбі з наркотиками і злочинністю (ЮНОДК). Мета СтАР — ініціативи з повернення викрадених активів — заохочувати і сприяти систематичному і своєчасному поверненню активів, які є доходами від корупції, а також удосконалювати заходи із забезпечення повернення викрадених активів.
Швейцарія перебуває в авангарді міжнародних зусиль у боротьбі з транснаціональною економічною злочинністю і має в своєму розпорядженні ефективний механізм протидії легалізації (відмивання) грошей, отриманих незаконним шляхом. Світова репутація Швейцарії як найнадійнішого місця для зберігання грошових вкладів склалася історично. Завдяки стабільності внутрішньополітичної обстановки, макроекономічного положення, законодавства, сприятливим податковим умовам Швейцарія сьогодні є потужним світовим фінансовим центром. Банківська галузь грає визначальну роль у національній економіці, на її частку припадає понад 11% ВВП. Водночас, при створенні і введенні законів щодо боротьби з відмиванням грошей Швейцарія виступила в ролі законодавчого першопрохідника. У 2003 р. вперше у світовій практиці грошові кошти, що зберігаються в швейцарських банках, було передано державі їхнього походження. Йдеться про 684 млн. швейцарських франків філіппінського диктатора Фердинанда Маркоса, які були переведені в Національний банк Філіппін. Вперше офіційно стикнувшись із проблемою корупційних активів, Швейцарія стала розробляти власну систему правового регулювання, спираючись на існуючі міжнародні правові акти. З 1 лютого 2011 р. у Швейцарії набув чинності закон, згідно з яким уряд може за своєю ініціативою вимагати від банків не лише заморозити рахунки колишніх диктаторів, але й повернути їхні гроші у країну. Федеральний закон «Про повернення нелегальних коштів, отриманих з використанням політичного впливу» отримав неофіційну назву «Закон Дювальє», за ім’ям колишнього правителя Гаїті Жан-Клода Дювальє, швейцарські рахунки якого були заморожені ще 2002 року.
Як відомо, 14 січня 2011 р. президент Тунісу під тиском народного повстання вимушений був втікати зі своєї країни. За деякими даними, за час 23-річного перебування при владі Бен Алі і його сім’я вивезли капітал на загальну суму близько 20 мільярдів доларів. Через декілька днів після «детронації» туніського лідера, а точніше 19 січня, Швейцарія заморозила банківські рахунки клану Бен Алі. Наступного місяця, 11 лютого, буквально за півгодини після звістки про те, що президент Єгипту Хосні Мубарак подав у відставку, у швейцарських банках були заблоковані всі рахунки його, його сім’ї і найближчого оточення: швейцарське законодавство дозволяє діяти рішуче і без зволікань.
За останніх 15 років 1,7 млрд. франків — «гроші царків» (франц. аrgentsdespotentats) — так тут називають грошові кошти, отримані керівниками держав за допомогою корупції або привласнення національних багатств, були заморожені на рахунках, а потім повернені державам їх походження. Серед «царків», які зберігали свої багатства у швейцарських банках і чиї авуари були повернені на батьківщину, вирізняються своїми безмежними апетитами: Сані Абачо, колишній президент Нігерії — 700 млн. шв. фр. повернені 2005 р., Владіміро Монтесінос, екс-шеф перуанських спецслужб — 92 млн. шв. фр. повернені 2006 р., Карлос Салінас, колишній президент Мексики — 74 млн. шв. фр. повернені 2008 р.
Згідно з аналізом асистента Женевського інституту IHEID Жерара Перрулаза, сьогодні у швейцарських банках зберігається близько 900 млн. нелегальних доларів, що належать «царкам» із країн, що розвиваються. На сьогоднішній день Швейцарія заморозила рахунки колишнього президента Єгипту Хосні Мубарака (332 млн. євро), рахунки лівійського екс-лідера Каддафі і осіб з його найближчого оточення (290 млн. євро), рахунки поваленого у квітні 2011 р. президента Кот-д’Івуару Лорана Гбагбо (57 млн. євро), рахунки клану туніського «царка» Бен Алі (49 млн. євро) і рахунки сирійського лідера Башар аль-Ассада (21,6 млн. євро).
У термінології офіційних документів всі можновладці — царки, диктатори, лідери, прем’єри і їхнє найближче (родинне і посадове) оточення потрапляють під категорію ПЕП (англ. PEP — politicallyexposedperson). Цей термін ще не прижився. Інколи його перекладають як «політично уразлива персона», тоді отримуємо ПУП, що теж не позбавлене певного сенсу: «пуп Землі», наприклад. Директор Департаменту міжнародного права Міністерства закордонних справ Швейцарії, Валентин Зелльвегер, наводить наступне визначення терміну ПЕП: «особа, яка обіймає керівний пост, завдяки чому існує можливість привласнення великих грошових сум». У ширшому сенсі йдеться не лише про президентів, міністрів, суверенів, але і про їхнє найближче оточення. Завдяки своєму службовому становищу і впливу, який останнє має у суспільстві, ПЕП або «політично уразлива персона» піддається потенційному ризику бути залученою у корупційні дії. Назвемо речі своїми іменами: ПЕП — це ті, хто має владу і є публічними особами — глави держав і урядів, відомі політичні діячі, високопосадовці, а також особи з їхнього родинного і особистого оточення.
Хоча для банку будь-яка ПЕП — це клієнт підвищеного ризику, банківські стосунки з ПЕП (грошові вклади, заощадження, управління капіталом і майном) адміністративно дозволені. Сьогодні швейцарські банки узяли на озброєння політику «знай свого клієнта» (knowyourcustomer), особливо якщо йдеться про відкриття рахунку для ПЕП. Не достатньо прийти в банк із посвідченням особи і довідками про законно отримані доходи. Банк зобов’язаний встановити економічний бенефіціар рахунку, тобто дійсного власника коштів. Як справедливо відзначив керівник відділу преси Асоціації швейцарських банкірів (SwissBankersAssociation) Джеймс Нейсон: «... жоден диктатор не відкриває рахунок на своє ім’я. Вони використовують певні компанії, адвокатів, відкривають рахунки на ім’я свого охоронця або коханки. Виявити такі рахунки непросто». Тому принцип «знай свого клієнта» передбачає отримання і збір достатньої інформації для формування «оперативного профілю» кожного з клієнтів банку. Відкриття рахунку для ПЕП у швейцарському банку обов’язково візується дирекцією банку. «Банкіри і фінансові посередники зобов’язані стежити за пересуванням грошових мас, — пояснив Валентин Зелльвегер під час конференції у Женевському клубі преси, темою якої якраз і були ці горезвісні «гроші царків», — і якщо вони помічають підозрілий рух капіталів, то вони зобов’язані повідомити про це в Бюро інформації про відмивання грошей (MROS) в Берні. Якщо підозри підтверджуються, Бюро MROS направляє клопотання у федеральну прокуратуру». «Швейцарія як великий фінансовий центр світового значення прагне захистити себе від брудних грошей, — продовжує він. — У нас є закон про легалізацію (відмивання) грошових коштів, і певні статті Кримінального кодексу передбачають покарання за корупцію і відмивання грошей. Таким чином, власті Швейцарії самі можуть порушити і вести кримінальне переслідування. З іншого боку, розслідування може вестися безпосередньо у країні — жертві корупції. У такому разі місцеві судові власті направляють нам запит про правову допомогу у веденні кримінального розслідування».
Так швейцарські власті надали допомогу Росії у справі Б. Березовського — у вересні минулого року найбільшому авіаперевізникові країни ВАТ «Аэрофлот» було повернено більш як 52 млн. доларів.
З 1997 р. Швейцарія надавала правову допомогу Україні в гучній справі щодо звинувачення в корупції колишнього прем’єр-міністра України Павла Лазаренка. Правоохоронні органи України цікавилися інформацією про 39 «сумнівних» трансакцій на 13 банківських рахунках у Швейцарії. 30 червня 2000 р. суд кантону Женева визнав Лазаренка винним у відмиванні грошей і засудив його до 18 місяців позбавлення волі умовно. Україні було передано у формі «компенсаційного кредиту» близько 11 млн. швейц. франків. Десять років тому Женевський суд розглядав лише два факти розкрадань Лазаренка, у результаті яких гроші потрапили у швейцарські банки (розкрадання держкоштів, виділених сільгосппідприємству, і гроші Криворізького металургійного комбінату). Суд відхилив аргумент захисту про те, що Лазаренко як жертва переслідувань потребував цих грошей для фінансування своєї політичної діяльності. Російський журналіст Ігор Сєдих, який 2000 р. висвітлював цю справу і особисто знав тодішнього генерального прокурора кантону Женева, підвів такий підсумок: «Україна просила Швейцарію заморозити і повернути 20 млн. доларів, привласнених Лазаренком і його помічником Петром Кириченком. Проте вперше в історії швейцарського правосуддя звинувачення пішло на позасудову змову. Генпрокурор Бернар Бертосса досяг угоди з адвокатами Лазаренка, за якою той повністю визнав розкрадання за двома подіями в обмін на звільнення від переслідування у Швейцарії. Тепер, як заявив його адвокат, відомий майстер з такого роду справ Поль Гюллі-Харт, Лазаренко може зосередитися на більш значних звинуваченнях, що нависли над ним за океаном».
Згадка про справу Лазаренка не випадкова. Відомо, що 11 жовтня Печерський районний суд Києва засудив колишнього прем’єр-міністра України Юлію Тимошенко до семи років ув’язнення за звинуваченням у перевищенні повноважень при підписанні газових контрактів із Росією 2009 року і постановив стягнути з Леді Ю збитки, завдані НАК «Нафтогаз України», у розмірі 1,516 млрд. гривень (близько 189,5 млн. доларів). За два дні, 13 жовтня, Служба безпеки України на основі вимоги Міноборони РФ про повернення боргу корпорації «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ), якою керувала у 90-ті рр. Ю.Тимошенко, порушила кримінальну справу про розтрату держкоштів у особливо великих розмірах. Йдеться про суму в 405 млн. доларів. Взаємовигідні дружба і партнерські стосунки, які пов’язували Павла Лазаренка, лідера партії «Громада», і Юлію Тимошенко, лідера БЮТ, загальновідомі. 21 жовтня на прес-конференції в Інтерфакс-Україна колишній заступник генерального прокурора України Микола Обиход, коментуючи реакцію західної громадськості, зазначив: «У США Лазаренка засуджено на 9 років, і жодного обурення світової громадськості не було. Тимчасом у матеріалах Генпрокуратури США у справі Лазаренка Тимошенко прямо називається його співучасницею. Проте Тимошенко ніколи не судили як звичайного громадянина. Прийшовши до влади, вона домоглася закриття кримінальних справ». Ось черговий доказ, що вищезгадані ПЕП не лише збагачуються коштом держави, але і завдяки своєму службовому становищу уникають правосуддя. А де осіли корупційні активи і накрадені держкошти особливо великих розмірів? Напевно, не в українських чи російських банках, а далі на заході, або за океаном, або в надійній Швейцарії? Цікаво, чи надіслала Генпрокуратура України до Швейцарії запит про правову допомогу? З часом відповіді прийдуть на всі запитання.
