У березні минулого року суперництво Барака Обами та Гілларі Клінтон досягло найгострішої фази, і вожді Демократичної партії всерйоз побоювалися її розколу. Оглядач Newsweek Джон Мічем зауважив тоді в ток-шоу, що кандидати, схоже, укладуть у результаті «нечестиву угоду», і пояснив, яка подія увійшла в американську історію під цією неприємною назвою. На президентських виборах 1824 року Ендрю Джексон випереджав Джона Квінсі Адамса і Генрі Клея, однак двоє останніх уклали угоду: Клей закликав своїх виборців голосувати за Адамса і в нагороду, коли той був обраний, отримав у його кабінеті посаду держсекретаря. Нечестивою угоду назвав Джексон, який програв.
Мічем зробив своє припущення 23 березня. Вранці 5 червня Гілларі Клінтон зателефонувала сенатору Дайянн Файнстайн і попросила організувати їй зустріч із Бараком Обамою. Зустріч відбулася того самого дня у вашингтонському будинку Файнстайн. Гілларі і Барак розмовляли без свідків, один на один. Із пригощання на столі була лише вода. Коли її покликали, господиня побачила, що співрозмовники усміхаються, і зрозуміла, що розмова вдалася. Через день, 7 червня, Гілларі публічно склала зброю і закликала своїх прихильників голосувати за Обаму. А через два тижні після його обрання стало відомо, що Гілларі буде призначена держсекретарем США. «Нечестива угода» відбулася.
Однак днями держсекретар Клінтон розповіла зовсім іншу історію. 14 жовтня в Москві вона дала інтерв’ю телекомпанії ABC News, в якому їй задали запитання, що абсолютно не цікавили «Эхо Москвы». Одне запитання звучало так: «Люди до цього дня дивуються, як ви отримали свою посаду?»
Гілларі відповіла, що вона після виборів збиралася повернутися до Сенату і ні про які посади в адміністрації Обами не мріяла. Через п’ять або шість днів після виборів їй зателефонував Обама, сказав, що хоче поговорити з нею детально, і попросив приїхати до нього в Чикаго. У Чикаго й була зроблена пропозиція, якої Гілларі, за її словами, абсолютно не чекала і від якої почала енергійно відмовлятися. Ну а потім подумала, що якби вона виграла і зателефонувала йому, то, зрозуміло, хотіла б, щоб він прийняв пропозицію. «Я, знаєте, доволі старомодна, — зауважила Гілларі. — Коли президент кличе тебе на службу, ти відповідаєш «так».
У тому ж інтерв’ю вона спростувала чутки про те, що розчарована своєю роботою і хотіла б знову обиратися в Сенат на своє колишнє місце. Не розчарована й не хоче. Не хоче вона також і боротися за посаду губернатора штату Нью-Йорк. І нарешті, найголовніше: Гілларі Клінтон не планує знову обиратися в президенти. А що ж вона збирається робити, коли настане час піти у відставку? Що ж, після 17 років постійного перебування в центрі уваги буде непогано розслабитися і відпочити.
«Ранувато, — зауважила на це інтерв’юер Синтія Макфадден. — Ви не виглядаєте втомленою». І повторила питання в категоричнішій формі: «Ніколи — це дуже довго. Ви ніколи не претендуватиме знову на посаду президента?» «Мене абсолютно не цікавить повторна участь у президентських виборах, — відповіла Гілларі. — Я знаю, декому важко в це повірити, але це так».
Зізнаюся, я один із тих, кому в це важко повірити. Я й тепер шукаю зачіпки в її словах. Вона й нинішньою своєю посадою абсолютно не цікавилася. А якщо дасть себе умовити?
Питання про майбутню кар’єру Гілларі Клінтон виникли не на порожньому місці. У Вашингтоні циркулюють настійливі чутки, що держсекретар незадоволена своїм положенням, що в неї серйозні розбіжності з президентом, які вона вимушена приховувати. «Низький профіль» Гілларі кидається в очі. «Я втілюю в життя політику президента Обами», — сказала вона «Эхо». Іншого, зрозуміло, вона й не могла сказати. Але держсекретар повинен брати участь у формуванні президентської політики. І тут доречно пригадати, що в період виборчої кампанії Клінтон займала із зовнішньополітичних питань набагато жорсткіші позиції, ніж її суперник.
Це стосується, передусім, Ірану, який вона обіцяла «стерти з лиця землі» у випадку ядерного нападу на Ізраїль, а Обама зауважив стосовно цього, що досить уже лякати світ «кавалерійськими наскоками», яких ми наслухалися від Буша. У її заявах не було «багатополярного світу», проте був акцент на правах людини та цінностях демократії.
Зовнішньою політикою розбіжності аж ніяк не вичерпуються. Гілларі була різким критиком плану реформи охорони здоров’я, запропонованого Обамою. В неї є альтернативний план, нині забутий. План Обами став сьогодні центральним питанням внутрішньої політики Барака Обами, проблемою, через яку він неухильно втрачає рейтинг. Наступного року мають відбутися вибори до Конгресу, і в цих умовах багато однопартійців президента не готові підтримати його версію реформи. Аналогічна доля призначена Закону про чисту енергетику, який насилу пройшов у нижній палаті, але застряв у Сенаті. Законодавча гілка відбилася від рук.
Чи думають партійні стратеги про президентські вибори 2012 року? Зрозуміло, Обама піде на другий термін. Але якби Гілларі зважилася, це відразу пожвавило б сумовитий політичний пейзаж, у виборців-демократів з’явилася б альтернатива. Для неї це останній шанс — 2016-го їй буде вже 69 років.
Звичайно, залишаючись на посаді держсекретаря, вона не може брати участь у кампанії проти діючого президента. Вона повинна піти. Але найкраще, якщо Обама її прожене сам після якого-небудь яскравого її жесту: тоді можна буде голосно грюкнути дверима і почати кампанію на цій виграшній точці. Поки що, про це говорити рано — потрібно дочекатися виборів до Конгресу, тоді можна буде судити про настрої у керівництві Демократичної партії.
На зустрічі зі студентами МДУ її запитали, які книги найбільше на неї вплинули. Вона назвала «Братів Карамазових» і пояснила, що навчилася в Достоєвського не абсолютизувати свою думку: «Я гадаю, одна з найбільших загроз, з якими ми стикаємося, — це впевненість деяких людей у власній абсолютній правоті з усіх питань, у тому, що існує лише одна істина, дарована їм Богом. Вважаю, Бог знає абсолютну правду, але нікому з нас не дано зрозуміти її до кінця».
У світлі вищесказаного, при президентові, якого прямо називають месією, — багатозначна думка!
