Цього тижня на Балканах «топ-темою» був зірваний референдум у Македонії. Під час нього жителі країни мали вирішити — надавати чи позбавити албанську національну меншину розширених прав на територіях компактного проживання. Уряд Македонії, Євросоюз і НАТО запропонували бойкотувати цей плебісцит, аби він був визнаний таким, що не відбувся. Організатори референдуму (праві партії націоналістичного спрямування) прагнули позбавити албанців прав, які вони отримали внаслідок домовленостей 2001 року. Це могло б призвести до нової ескалації напруження. Македонці прислухалися до закликів зі сторони Заходу та проігнорували референдум. Таким чином, Скоп’є не скасовуватиме «Закон про територіальну організацію локального самоуправління в Республіці Македонія».
Цей документ, прийнятий македонським парламентом 16 серпня 2004 року, вивів свого часу на вулиці тисячі людей, які протестували проти «розвалу», як вони вважали, країни, її розділу на етнічні (македонські та албанські) регіони. Стотисячні (за оцінкою опозиції) нічні демонстрації, погрози македонського населення, переважно албанських за складом регіонів, масово покинути свої домівки та перетворитися на біженців, жорсткі дискусії в парламенті і, нарешті, 150 тисяч підписів, зібраних опозицією на підтримку проведення референдуму — все це давало серйозні підстави для хвилювань за майбутнє цього регіону Балкан, погрожуючи підірвати крихкий мир черговим міжнаціональним конфліктом.
Проте проведення реформи було неминучим. І, як виявилося, переважна більшість населення Македонії це добре усвідомлює. До змін македонське суспільство рухалося останні три роки свого мирного післявоєнного життя. Тоді, у 2001 році, коли війна в сусідньому Косовi перейшла кордон і перекинулася на досі мирну Македонію, головною вимогою албанських бойовиків, якою вони прикривали свою агресію проти сусідньої держави, було надання албанській меншині широких політико-соціальних прав. Протягом усіх семи місяців збройного протистояння під патронатом міжнародних організацій велися мирні переговори. Їхнім результатом стало підписання Охрідської мирної угоди. Реалізацією цієї угоди і стало прийняття вищезгаданого Закону, яким македонська влада не тільки впроваджувала новий територіальний поділ, зменшивши кількість муніципалітетів (укрупнення районів призводить до збільшення адміністративних територій, де албанці складатимуть значний відсоток населення), але й надала албанській меншині розширену автономію з правом на самоуправління та офіційний статус їхньої мови у областях, де їхня кількість складає не менше 20% населення. Двомовною доведеться стати навіть столиці Македонії — Скоп’є. Якщо раніше в Македонії було 123 так званих «општіни» (райони), то відтепер їхня кількість зменшиться до 84-х, при чому 16 з них, переважно на заході країни, опиняться під контролем албанців, які, до речі, складають близько 25% населення.
Ідея створення із Македонії чогось на зразок Швейцарії з її кантонами виглядає досить таки незвично для Балкан, де різноманітні ідеї «великих» націй — чи то «Великої Сербії», чи то «Великої Албанії» — й досі є частиною реальної політики. Але світове товариство з цим наполегливо й терпляче бореться. Іноді зазнаючи невдач, як на нещодавніх місцевих виборах у Косовi, де приголомшуючу перемогу отримали партії, що виступають за відділення регіону від Сербії та повну незалежність. А іноді, як у Македонії, — успішно.
Але для багатьох, і перш за все — для опозиції, провал референдуму став повною несподіванкою. Те, що албанці бойкотують його проведення, було відомо заздалегідь. Але щодо македонців такої впевненості не було. У результаті з 1,7 млн. громадян з правом голосу на дільниці прийшло лише 436 тисяч осіб, що складає 26,24% населення. З них за скасування закону проголосувало 410 тисяч чоловік, а проти — близько 20 тисяч. За законодавством країни, щоби результати референдуму були визнані легітимними, в ньому мали взяти участь не менше 800 тисяч громадян, тобто половина електорату.
Організатори референдуму — зокрема опозиційна Всемакедонська революційна організація — Демократична партія Македонії національної єдності (ВМРО- ДПМНЄ) та Світовий македонський конгрес — вже звинуватили владу в порушеннях демократичності процедури голосування, заявивши, що в багатьох районах дільниці взагалі не були відкриті. Слід визнати: чималий вплив на бойкотування македонцями референдуму мав несподіваний і рішучий крок американської дипломатії. У четвер США прийняли принципове для молодої країни рішення, — визнати за нею право називатися її власним ім’ям — Македонія. Досі єдиною країною, яка визнавала цю назву, була Туреччина, що було продиктовано напруженими стосунками цієї держави з Грецією. Як відомо, у 1991 році, після розпаду Югославії, Греція виступила з категоричним протестом щодо наміру свого нового сусіда взяти назву, ідентичну з назвою області Греції, побоюючись опосередковано спровокувати територіальні претензії Скоп’є у майбутньому. І навіть ввела тоді економічне ембарго проти Македонії. Дискусії з цього питання, при посередництві ООН, безрезультатно продовжувалися понад десять років, а слов’янська країна тим часом вимушена була іменувати себе «Колишньою республікою Югославії Македонією», що сприймала як приниження. Міністр іноземних справ Греції вже висловив з приводу рішення США офіційний протест послу цієї країни та навіть скасував свій візит на саміт ООН у Брюсселі, «щоби розібратися у цьому питанні». У самій Македонії цю подію святкували всю ніч, спеціально дозволивши барам працювати цілодобово. І в цьому опозиція також звинуватила уряд, побачивши в такому дозволі злий намір: мовляв, македонці будуть втомлені святкуванням і вранці не зможуть прийти на дільниці. Можливо, і так. Але імовірніше інше. Неодноразово різні високі посадовці НАТО, ЄС, США наголошували, що скасування реформи серйозно поставить під загрозу перспективи вступу Македонії до НАТО та ЄС.
З подібною заявою виступив напередодні голосування Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер, наголосивши на тому, що «стабільність для Македонії — вірна дорога в НАТО», а для цього необхідно провести реформу з децентралізації влади. Економічні вигоди в реформуванні побачив американський посол Лоренс Батлер. Про те, що шлях Македонії до ЄС лежить через надання албанській меншині самоуправління, що відповідає європейським демократичним стандартам, нагадав британський міністр з європейських питань Деніс Мекшейн.
І македонці майже одностайно віддали перевагу євроатлантичній інтеграції, повіривши обіцянкам своїх союзників. Представники ЄС, ОБСЄ, НАТО та США в Македонії вже привітали населення країни з таким рішенням. «Результат референдуму, який пройшов у неділю, ясно продемонстрував, що громадяни обрали дорогу на інтеграцію в євроатлантичні структури», — сказано в їхній спільній заяві. Щоправда, в той же час посли нагадують, що вирішення етнічного питання — це ще не все. Необхідне також реформування судової системи, боротьба з корупцією та оновлення економіки.
Офіційний Брюссель також привітав Македонію. Верховний комісар ЄС з питань зовнішньої політики і безпеки Хав’єр Солана у своїй заяві з цього приводу зазначив, що, бойкотуючи референдум, громадяни Македонії тим самим обрали курс на вступ до Європейського Союзу. У середу в Охріді була підписана декларація між лідерами партій, зокрема й партій національних меншин, в якій різні політичнi сили висловили своє «прагнення та тверду рішучість і надалі рухатися в напрямку розвитку стабільності, демократії, міжетнічної толерантності та інтеграції у ЄС i НАТО». Прем’єр-міністр Македонії Харі Костов уже звернувся до нації, сказавши, зокрема, таке: «Немає переможців, як немає і переможених. На референдумі перемогла Республіка Македонія». Але остаточно це стане зрозуміло лише в разі вступу країни в НАТО та ЄС. Македонці для цього, здається, роблять все — можливе та неможливе.
