Останнім часом такою загрозою були автобуси, напаковані циганськими
родинами, які буцімто перебували в дорозі з Чехії та Словаччини. Певна
частина аудиторії отримує подвійну дозу емоцій від таких кампаній: насамперед
— це лоскотання нервів з приводу гігантської катастрофи, яка ось-ось має
статися, а друге — це самозадоволення з приводу власного, навіть уявного
благополуччя, заради якого інші люди ладні в будь-який спосіб дістатися
благословенного «Туманного Альбіону». Серед таких способів одним із найпоширеніших
вважається прохання політичного притулку.
Якщо відкинути емоції, то фактом залишається те, що нині міністерство
внутрішніх справ країни має на руках заяви майже 75000 осіб, які стверджують,
що не можуть повернутися на батьківщину, побоювалися переслідувань. 10000
з тих справ розглядаються понад п’ять років, зокрема тому, що відрізнити
справжнього втікача від економічного мігранта дуже важко. Деколи політичні
та економічні мотиви тісно переплетено.
Міністр внутрішніх справ Джек Строу викликав на себе не один критичний
постріл, коли зважився наприкінці минулого місяця в дуже простий спосіб
зменшити кількість прохань, що розглядаються — він планує дозволити всім,
хто подав прохання до липня 1993-го року, залишитися в країні. Цей та інші
заходи, на думку міністерства, дозволили б упродовж наступних трьох років
проблему вирішити. Серед планів не лише амністія — фактично заплановано
посилити дії уряду. Пропонується, наприклад, аби прохачі притулку втратили
право жити, де їм хочеться під час розгляду їхнього прохання й натомість
перебували у спеціальних таборах, які можуть нагадувати в’язницю. Замість
грошової допомоги їм видаватимуть певну кількість талонів на продукти.
Проте, такі плани очевидно не залякають, наприклад, представників нової
хвилі міграції з України. Більшість молодих українських хлопців, а саме
вони складають основу цієї хвилі, не надто сподіваються на пільги прохачів
притулку й намагаються знайти (переважно нелегально) роботу, заробити якомога
більше за найкоротший час і повернутися з заробленим додому. Їх набагато
більше лякають свої власні українські бюрократи на митниці та прикордонному
контролі, аніж британські.
Лондон
