Європейський суд з прав людини зобов’язав Росію виплатити Човці Садулаєвій 60 тис. євро. Про це повідомив російський правозахисний центр «Меморіал». Для розбитої війною Чечні це колосальні гроші, але сумніваюся, що ця нещасна жінка дуже зрадіє таким шаленим коштам. Бо хіба можуть компенсувати навіть мільйони євро втрату сина?
А для російського суспільства інтерес може викликати не стільки той факт, що син заявниці кудись зник, скільки той, що до цього причетні російські війська. Нагадаємо, 9 грудня 2002 року в Урус-Мартановському районі Чеченської Республіки машину ВАЗ, в якій з другом і дівчиною їхав син заявниці Аслан Садулаєв, зупинили російські військові на двох бронетранспортерах. Як розповіли свідки, які в цей час їхали в маршрутному автобусі, дівчину з машини відпустили, а двох чоловіків — Аслана Садулаєва і його друга — забрали. Потім друга відпустили, а куди дівався Аслан — невідомо.
Всі намагання зобов’язати прокуратуру провести ефективне слідство були марними. Суди різних інстанцій відмовили нещасній жінці. 16 вересня 2005 року Човка Садулаєва звернулася до Європейського суду з прав людини. Через чотири з половиною роки у Страсбурзі було визнано, що відповідальність за викрадення та ймовірне вбивство Аслана лежить на представниках держави і що влада не провела ефективного розслідування.
Уже неодноразово відзначалося, що російські силовики у Чечні вдаються до незаконних дій, зокрема, до викрадення мирних жителів регіону. Відомий лише один випадок, коли винного було покарано. Хоча кількість викрадених останніми роками зменшилася, але все одно залишається чималою. Але найбільш вражаючими є не стільки самі факти викрадення, скільки те, що родичі викрадених не отримують можливості встановити істину і домогтися справедливості.
Це один із найважливих факторів, який вплинув на те, що довіра до федеральних військ і взагалі до російської держави у місцевого населення значно впала. А коли люди втрачають надію на справедливість, вони вдаються до інших методів. І меншість з постраждалих звертається до Європейського суду з прав людини. Більшість схильна вдаватися до помсти.
У підпільному русі можна зустріти багато тих юнаків, чиїх батьків або безпідставно били, або викрали федерали. І їх можна зрозуміти. Відчуття несправедливості провокує далеко не найкращі емоції, породжує бажання помсти. А коли людина хоче мститися, то вона в останню чергу думає над конструктивною програмою. Отож, коли чеченські (а тепер уже загалом північнокавказькі) терористи коять, на перший погляд, безглузді злочини, то треба мати на увазі, що певний глузд у таких діях все ж є. Просто у людей, які бажають помститися, глузд має зовсім іншу основу, ніж у їхніх жертв.
