За минулу добу федеральна авіація Росії знищила в Чечні до 50 бойовиків. Чи були загиблі причетні до терористичних організацій, як cтверджують з Москви, чи — простими мирними жителями, залишиться на совісті останньої. Водночас кількість біженців з Чеченської Республіки вже становить більше 177 тисяч осіб. Закавказзя буквально потопає в сльозах... І, хоч як шкода, але навряд чи в Кремлі нарешті зрозуміють, що своїми діями завдають чимало горя не тільки своєму народу (за офіційною інформацією, жертвами першого етапу військових операцій стали 147 російських солдатів та офіцерів), а й чеченцям, які змушені покидати свої рідні місця.
Переважна більшість спостерігачів зазначає, що у другу чеченську війну Росія вступила при підтримці практично всіх шарів суспільства. Навіть «совість нації», ЗМІ, підтримують «наведення конституційного порядку» у бунтівній Ічкерії щонайжорсткішими силовими методами. (На щастя, і тут немає правил без винятків. Проте, на нещастя, ці винятки надзвичайно рідкі). Одним словом, ставлення росіян до проблеми «заспокоєння» Чечні радикально відрізняється від того, як у російському суспільстві сприймали війну 1994-96 рр.
З усіх можливих варіантів розв'язання надзвичайно заплутаної чеченської проблеми російське керівництво вкотре вибрало силові методи, поєднані з командно-адміністративними. І суспільство повністю його підтримало! Можна зрозуміти росіян, яких охоплюють почуття помсти, страху і ненависті. Зрозуміти, але не погодитися з тим, що єдиний спосіб вирішити проблему — бомбити чеченські міста і села, вбиваючи мирних жителів.
Печерна психологія «наших», звеличена апологетом чеченської боротьби О. Невзоровим (і подібними) змушує і моїх співвітчизників із зубним скреготанням захоплено твердити: «Авжеж, тільки «килимові» бомбардування!.. Знищити в зародку!» А мій президент Л. Кучма авторитетно заявляє, що повністю підтримує «заходи російського керівництва у боротьбі з сепаратизмом». Від «сепаратизму» такого типу, на його думку, виникає головна загроза для демократії і навіть самого існування не тільки в Росії, але й в Україні (?!) Отже, мій президент також підтримав планомірне знищення мирних жителів, російських громадян, зокрема, жінок, дітей і літніх. Хоч за кілька хвилин до вищенаведених роздумів відгукнувся про деяких учасників канівської четвірки як про«нелюдей» (!!!) (Виступ у Харкові 11 жовтня).
Мені приємно, що в цьому питанні я категорично не погоджуся з Президентом своєї країни і віддаю свій голос проти нього. Я — не ракетник, я — історик і знаю: ракетами і бомбами, снарядами і кулями Чечню не раз і не два рази утихомирювали за останні два століття. Я віддаю свій голос за тих мирних чеченців, які вже загинули під російськими бомбами і за тих, хто ще має загинути від куль, бомб і снарядів.
То, вибачте, скаже який-небудь «патріот», «наш» і т.п., ви — за терористів? Ні. Я однозначно проти тероризму, проти вибухів російських (і будь-яких інших) будинків. З терористами обов'язково треба боротися. Але не бомбардуванням міст і сіл Чечні, від яких бойовики несуть мінімальні втрати.
Водночас я не можу не дивуватися безсоромності і лицемірству російських політиків у чеченському питанні (так само, як і тих українських політиків, які підтримують дії російського керівництва). Адже хто передусім несе відповідальність за те, що Чечня перетворилася на один великий табір для підготовки терористів? Не А. Масхадов передусім, ні. У цьому винне передусім російське керівництво. Це воно «заплющувало очі» і «не помічало» існування баз бойовиків доти, поки це для нього було вигідним. Це воно зробило можливим підготовку сотень бандитів на території, яку продовжувало вважати своєю. Саме федеральний уряд допустив, щоб бойовики отримували зброю і гроші, переганяли нафту, підтримували контакти з іноземними терористами. Це воно відмовилося від співпраці з офіційним Грозним, замість того, щоб спробувати організувати спільну ефективну боротьбу з тероризмом. І саме воно трохи пізніше не захотіло вести мирні переговори на рівних. Не А. Масхадов, а російський уряд фактично анулював Хасав'юртські домовленості, коли вирішив, що настав зручний момент для реваншу за програну війну 1994- 96 рр.
Висновок такий: тільки і тільки російське керівництво несе головну відповідальність за те, що розорена федеральними військами Чечня стала справжнісінькою «розбійницькою республікою». Російська влада «вигодувала» злочинців- терористів, а тепер намагається подати себе у ролі борця проти тероризму.
У середині 90-х, зруйнувавши все, що тільки було можна, у невеликій і бідній республіці, практично знищивши всю інфраструктуру, росіяни тим самим посіяли те, що зійшло і жахливі плоди чого пожинають сьогодні. Адже в убогій розореній країні з відсутністю впливової центральної влади і наявністю багатовікових традицій перманентної війни піднесення озброєного екстремізму було неминучим. А тепер знову чеченців «утихомирюють» з допомогою зброї, руйнуючи те, що ще збереглося після першої пострадянської чеченської війни. Яке страшне замкнене коло... Найбільшою помилкою було б вважати, що силовими методами можна вирішити чеченську проблему. Якщо поглянути на неї досить широко в історичній перспективі, то ілюзія про те, що в якийсь період російської (радянської) історії ця проблема була вирішена остаточно і безповоротно, відразу пропадає. Імперія завжди віддавала перевагу силовим рішенням. Але при цьому домагалася лише тимчасового успіху і зовнішнього заспокоєння. Коріння конфлікту, його глибинні джерела залишалися незайманими, і за першої можливості відкрите протистояння поновлювалося.
З так званим «сепаратизмом» (за визначенням Президента) боролися ще з кінця XVIII ст., коли Катерина II підписала Уложення про знищення чеченців. Потім були, як кажуть сьогодні, «етнічні чистки» генерала Єрмолова і кровопролитна Кавказька війна. У радянську епоху був найжорстокіший більшовицький терор проти чеченських повстанців у 20-30-ті рр. Після масової депортації чеченців у 1944 р. і придушення останніх осередків опору у 50-х рр. могло б здатися, що проблему вирішено повністю, але вже через 50 років у Чечні довелося «відновлювати конституційний порядок»... Тільки історично короткозора людина не бачить, що все це — ланки одного ланцюга, і здатна досить серйозно вважати, що можна силою скорити чеченців разів і назавжди. Але якщо такі люди посідають місце у російському уряді, то погано буде і Росії, і Чечні. А Росії ще мало б бути соромно за свою «політичну еліту», яка знову із завзяттям осла намагається наступити на граблі, що вже неодноразово боляче били по лобі попередників.
Найстрашніше в тому, що намаганнями вкотре вирішити чеченську проблему за допомогою бомб і снарядів, Росія закладає своєрідну бомбу уповільненої дії, яка неминуче вибухне в майбутньому. Якщо, правда, у XXI столітті Чечня все-таки залишиться у складі Росії. Хлопчики-смертники з «терористичного медресе» змушують про багато що задуматися. Тих, звичайно, хто хоче і може це зробити...
На жаль, Росія більш схильна бездумно повторити шлях 1994 року, коли один вельми амбітний генерал пообіцяв покінчити з бунтівною Ічкерією за 2 тижні. Росії дуже дорого обійшлася спроба реалізувати цю обіцянку. Видно, лаври вищевказаного генерала не дають спокою панові Путіну і російським військовим, яким, як колись американському президенту, потрібна коротка переможна війна. У чому їх підтримує російське суспільство. Ситуація зміниться лише тоді, коли в Росію підуть цинкові труни. Росіяни зрозуміють, що короткої переможної війни в Чечні не буває і бути не може. Крім того, психоз і військова істерія неминуче піде на спад, якщо тільки... Якщо тільки ті, кому вигідна війна в Чечні, не докладуть зусиль до того, щоб цього не сталося. І тоді нове «маленьке побоїще» у рамках великої 200-літньої війни може розтягнутися дуже надовго.
