Вивчити досвід європейської інтеграції. Так Президент Леонід Кучма охарактеризував головну мету свого візиту до Португалії. Мета, власне, більш ніж слушна. Україна, здається, шукає не тільки свого шляху до Європи, але й дверей, через які туди можна було б спробувати увійти. Португалія, один iз «наймолодших» членів ЄС не стільки за віком, скільки за іншими показниками, має багато чого показати й розповісти. І може бути, не надто логічним виглядало те, що без сумніву, цікавим португальським досвідом, як і іспанським, грецьким, в Києві цікавилися досі не надто сильно — адже ні у Німеччині, ні у Франції, ні у скандинавських країнах саме з таким досвідом познайомитися просто неможливо.
Греція, Іспанія та Португалія увійшли до Європейських співтовариств, щойно переживши всі принади диктаторського правління. Середній рівень життя кожної з них навряд чи сильно перевищував на той час радянський. Iз демократією були серйозні проблеми. Економіка базувалася на туризмі, експорті фруктів та рибальстві. Багато з родин у цих країнах жили за рахунок іммігрантів, що працювали в Німеччині, Франції, Британії. Тому, можливо, в громадській думці розвинутих країн Заходу й зараз португальці та греки далеко не завжди сприймаються як рівня. Зрештою, й сьогодні у Франції існує «мафія» португальських консьєржів тощо — загалом у цій країні працює близько мільйона португальців, переважно на невисоких посадах.
Але психологічно на Заході все ж були готові визнати, що всі ці три країни безумовно належать до європейського простору. Плюс — стратегічні міркування, надзвичайно важливі в епоху протистояння. Плюс — величезні бізнес-можливості, які б надавалися з їхнім залученням до «спільного ринку». Плюс продемонстрована діями готовність нового політичного керівництва цих країн за європейської підтримки створити належне середовище і для масштабного десанту капіталів, і для створення демократичної політичної системи. І до речі, кожне з цих суспільств зберегло приватну ініціативу як основу всього. І при всьому цьому, за умови чималих «вливань» iз загальноєвропейських бюджетів саме інтеграційний розвиток Португалії скаладався дуже нелегко.
Відкриття Португалії й цікаве тим, що їй, зрештою, дещо пощастило. За десять років після зміни режиму Салазара її вже визнали готовою до максимально можливої інтеграції. Але досвід, набутий у тих умовах, вимагає суттєвої поправки. Чиновники Європейської Комісії незалежно від обійманої позиції та країни свого походження одноголосно стверджують, що для нового розширення ЄС подібних правил створено вже не буде. Все натомість проходитиме набагато важче, за набагато більш серйозними критеріями. Такої масованої підтримки з структурних фондів ЄС, як це мало місце в Португалії, Іспанії, Греції, Ірландії вже, очевидно, не буде. І очевидно, що всі ці країни будуть не в захваті, коли виявиться, що сьогодні гроші більш потрібні на підтрику нових «неофітів» — зокрема, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини. І приязнь, яку зараз демонструє португальське керівництво стосовно української європейської ідеї, таким чином, може й не бути постійною величиною.
Поправки, треба сподіватися, будуть внесені. На те й існує дипломатія. А що Португалія стала, нарешті, ще одним «віконечком» до Європи для українців — може бути, тільки добре. Відкривати його все одно рано чи пізно було потрібно.
