Через два місяці Німеччина має пережити те, що Україна пережила три місяці тому. У ФРН відбудуться парламентські вибори. Гостра передвиборна боротьба, позначена гучними скандалами, стала природним явищем для політичного життя країни. Основі суперники — блок Християнсько-демократичного та Християнсько-соціального союзів (ХДС/ХСС) та Соціал-демократична партія. Та політична сила, яка зможе набрати більшість голосів під час виборів та домовитися з партнером для роботи в коаліційному уряді, матиме право посадити на крісло канцлера свого представника. Від соціал-демократів — це нинішній глава уряду Герхард Шредер, від християнських партій — баварський прем’єр-міністр Едмунд Штойбер. Згідно з останніми опитуваннями, рейтинг популярності Шредера значно вищий, ніж у Штойбера, однак якщо говорити про партії, які вони представляють, то соціал-демократи християнам дещо поступаються. Не на руку Шредеру — рівень безробіття в країні, який йому так і не вдалося приборкати. Хоч канцлер і обіцяв, що кількість безробітних становитиме тільки 3,5 млн. осіб, ця цифра все одно сягнула 4 млн. Крім того, завдають збитку популярності правлячого уряду постійні скандали. Позавчора Шредер був змушений відправити у відставку міністра оборони країни Рудольфа Шарпінга, звинуваченого в недекларуванні усіх грошей, отриманих від представників приватного сектору у вигляді винагороди. Зрозуміло, що суперники докладатимуть максимум зусиль, аби використати скандальні інциденти у своїй передвиборчій боротьбі і таким чином вибороти депутатський мандат. Крім ес-деків та християн, які завжди були основними політичними силами в Німеччині, до бундестагу мають всі шанси пройти ще три партії — Вільна демократична, «Союз 90/Зелені» та Партія демократичного соціалізму (правонаступниця колишньої правлячої партії НДР). Якщо ХДС/ХСС чи СДП не зможуть набрати більшості голосів та не побажають домовлятися про створення широкої коаліції, то доведеться шукати партнерів серед дрібніших фракцій. Більш детально про передвиборну ситуацію в Німеччині, про конфігурації майбутнього коаліційного уряду, про скандали в політиці — в інтерв’ю з депутатом німецького парламенту Хільдебрехтом БРАУНОМ, який якраз і представляє одну з невеликих партій ФРН — Вільну демократичну.
— Вільна демократична партія Німеччини — порівняно невелика політична сила. Передвиборчі перипетії, в основному, зосереджуються на двох партіях — Соціал-демократичній та блоку християнських політичних сил. Чи не набридло вам весь час бути на других ролях?
— Наша партія від часу заснування в 1949 році завжди була представлена в парламенті. Були часи, коли ВДП належала до урядових партій. Зараз рейтинг нашої партії сягає 9 — 10%. Як відомо, згідно з німецькою виборчою системою, аби пройти до бундестагу, достатньо подолати п’ятивідсотковий бар’єр. Тому перед нами не стоїть питання, пройдемо ми до парламенту чи ні. Наша завдання полягає в тому, наскільки сильними в процентному відношенні нам вдасться потрапити до цього органу. Найкращим результат для нас був би тоді, коли ми увійдемо до коаліційного уряду — або з нині правлячою Соціал-демократичною партією або з блоком ХДС/ХСС. Тільки тоді ми матимемо можливість впроваджувати наші ліберальні ідеї. І в 1994, і в 1998 році ВДП набрала приблизно однакову кількість голосів. Але через те, що Християнсько-демократичний Союз, з яким ми були в коаліції, програв останні вибори, зникла для нас і можливість участі в уряді. Натомість вона з’явилася в зелених. Більшість виборців п’ять років тому не хотіла бачити на посаді канцлера Гельмута Коля, а віддала перевагу соціал-демократу Герхарду Шредеру. Зрозуміло, що СДП не могла обрати за свого партнера в уряді нас. Соціал-демократи хотіли проводити нову політику, розпочати новий відлік у перетвореннях в країні. Співробітництво ж із нами для СДП означало б тільки половину такого починання. Крім того, в 1998 році виборча боротьба ВДП була спрямована однозначно на продовження урядування Гельмута Коля і Клауса Кінкеля.
— Наскільки імовірною є можливість політичної поствиборчої кризи в Німеччині, якщо СДП та ХДС/ХСС наберуть однакову кількість голосів і виникнуть проблеми при формуванні уряду?
— Я переконаний, що новий парламент Німеччини складатиметься з чотирьох — п’яти фракцій. Тоді буде відносно легко утворити коаліційний уряд. Вбачаю проблему в іншому, якщо, приміром, ХДС разом із ВДП, так само як СДП із зеленими не зможуть набрати більшість місць у парламенті. Тоді, очевидно, йтиметься про коаліцію між СДП, зеленими та Партією демократичного соціалізму. Але соціал-демократи заявляють, що ні за що на таку коаліцію не підуть. Я особисто не схильний вірити таким заявам. Інший варіант, якщо замість ПДС до коаліції приєднається ВДП, також досить складний для реалізації через непрості відносини між зеленими та вільними демократами. Однак, якщо припустити такий розвиток подій, тоді відкривається дорога створенню широкої коаліції — між соціал-демократами та християнськими демократами. Але і в цьому разі широка коаліція не може розглядатися як вираження кризи, хоч для демократії такий результат виборів був би небажаний, тому що 80% парламентських місць належали б правлячим силам. Опозиційні політики тоді опиняться в абсолютній меншості. Але я б усе одно не говорив про кризу як таку. У нашому розумінні криза — це проблеми в демократії, в державі. Такої кризи за останні 50 років у нас не було. Зміна уряду — не криза, а цілком нормальне явище будь- якої демократії.
— А як з політичними скандалами? Ви самі не були причетні до якогось із них?
— Ні, до цього часу я не був причетний до жодного скандалу. Сподіваюсь, що так і залишиться. Не була замішена в жодному скандалі й ВДП, чого не скажеш про німецькі християнські партії та соціал- демократів. Причини, в принципі, однакові — громадськості ставали відомі випадки нелегального отримання внесків на партійні потреби. При цьому, хочу наголосити, політики не ставили за свою мету самозбагачення, а лише отримували пожертвування для партійної діяльності. Проблема полягала в тому, що ці внески отримувалися таємно, що суперечить букві німецького закону і прозорим традиціям нашої демократії.
— Проте ваша партія втратила за останній місяць 4% в популярності, що пов’язано, вочевидь, із якимось скандалом?
— Причина криється в неделікатній поведінці заступника голови ВДП Юргена Мюллемана у питанні антисемітизму. Інша причина — відсутність солідарності між Юргеном Мюллеманом та головою Гвідо Вестервелле, що й завдало шкоди нашій партії.
— Чим програма вашої партії відрізняється від програм інших партій? Яке місце вільні демократи відводять питанням зовнішньої політики і, зокрема, розширенню Євросоюзу?
— ВДП виступає за зменшення впливу держави щодо окремої особистості, за покращення розвитку нашої країни, за збільшення робочих місць, за поліпшення системи пенсійного забезпечення. Щодо Євросоюзу, то наша партія прагне створення єдиного федерального уряду у рамках об’єднання, укладення Конституції ЄС, формування спільної армії під єдиним командуванням. Щодо розширення, то в Німеччині немає жодної серйозної партії, яка б виступала проти цього процесу. Однак жодна партія не говорить і про вступ України до Євросоюзу. Хоч якщо порівнювати кандидата на членство в ЄС Румунію з Україною, то Бухарест не набагато далі просунувся в багатьох питаннях. Проте Україна — велика держава, а тому її приєднання могло б призвести до надмірних витрат у членів ЄС. Крім того, в Україні не розвинутий парламентаризм, оскільки багато влади сконцентровано в президента, а не в законодавчої гілки влади. Існують також проблеми в структурі економіки. Найбільший кандидат на членство в ЄС зараз — Польща, в якій проживає 40 млн. громадян. Звичайно, її вступ призведе до надзвичайних витрат. Насамперед у галузі фінансування сільського господарства. Вступ ще й інших країн такого ж розміру був би на даний час непосильним для ЄС. Але я сподіваюсь, що Україна, вживши відповідних заходів, скажімо, через років десять зможе стати членом Євросоюзу. Я сприймаю це як історичну необхідність, тому що тільки тоді Європа стала б по-справжньому єдиною. Кажу я про це не тільки в Україні, але й у Німеччині.
— Проте багато німецьких політиків більше звертають увагу на Росію, а не на Україну. Чи можна сказати, що й зовнішня політика Німеччини щодо Києва розглядається у світлі відносин Берліна з Москвою?
— Це дуже болюче питання. Річ у тім, що рівень інформування про Україну в Західній Європі занизький. Досі існує багато людей, які вважають Україну частиною Росії. Потрібно проводити роз’яснювальну роботу, надавати необхідну інформацію. Пов’язано це з тим, що українська політика більше спрямована на Росію, а не на Захід з огляду на залежність від енергоносіїв чи з огляду на відмови зі сторони Заходу. Згадати хоч би відмову від української пропозиції експорту літаків Ан-7Х на Захід. Але хотів би також назвати два чинники, які в позитивному плані роблять більш відомою Україну. Насамперед це брати Кличко, яких всі знають в Європі і знають, що вони не з Росії, а з України. Другий чинник — участь українських військ у міжнародних миротворчих операціях у Косово, в Африці...
