І хоча знадобляться декілька днів або навіть тижнів, перш ніж офіційно оголосять результати сенсаційних президентських виборів у Мексиці, можна цілком конкретно сказати, що правоцентристський ліберальний кандидат Феліпе Кальдерон буде наступним президентом країни. Можливо, його перевага становитиме не більше 1%, а 36% голосів виборців навряд чи можна вважати мандатом. Його опоненти старатимуться оспорити результати виборів на вулицях, у суді та на політичній арені, і він зіткнеться з сильною, хоч і не дуже згуртованою опозицією в конгресі. Утім, перемога краща за поразку, і ситуація в Мексиці сьогодні краща, ніж була вчора, коли багато хто вважав, що лівоцентристський кандидат-популіст Андре Мануель Лопес Обрадор отримає сильну підтримку виборців.
Кальдерон означає наступництво, ось, імовірно, чому він переміг, і це те, що потрібне Мексиці. Зрештою, мексиканські виборці не попалися на хитрощі Лопеса Обрадора. Його розрахунок був простий: Мексика сьогодні — це важкопоранений, відкиньмо убік мерзотників, винних у цьому, та замінимо їх керівниками, які стануть представниками бідняків, до яких усе ще належить половина населення Мексики, і допомагатимуть їм.
Попри той факт, що цей опис значною мірою, хоч і не повністю, неточний, виборці вирішили, що останніми, кого вони хотіли б бачити серед тих, хто усуватиме всю цю плутанину, стали б... ті, хто створив її з самого початку: Лопес Обрадор оточив себе колишніми високопоставленими чиновниками з адміністрацій Ечеверріа (1970 — 1976), Лопеса Портільо (1976 — 1982), Де ла Мадрида (1982 — 1988) та Салінаса де Гортарі. І цей фінт із виборцями просто не пройшов.
На противагу цьому аргументи Кальдерона подіяли. Він спершу говорив про те, що за останні десять років Мексика, хоча її навряд чи можна вважати раєм, була взірцем розвитку: інфляція була взята під контроль, у країні почалося економічне зростання, рівень бідності неухильно знижувався, зменшені відсоткові ставки зробили доступними кредити не тільки для представників середнього класу, а й для тих, хто розташований нижче на соціальних сходах. І все це відбувалося без будь- яких репресій, порушень прав людини, повстань, політичних переворотів або нестримної корупції.
Згідно з результатами опитувань, 60% мексиканських виборців, які вважали, що ситуація в країні покращилася протягом останніх років проголосували за Кальдерона, 60% тих, хто схвалювали політику президента Вінсента Фокса (який у свою чергу отримав 65% підтримки виборців), також вибрали Кальдерона. Кальдерон пройшов завдяки підтримці Фокса, але без участі його оточення, і він переміг із видатним результатом.
Утім, перед ним стоять дуже серйозні проблеми. Мексика сьогодні є жертвою дедалі ширшої ідеологічної прірви, за якою залишилася велика частина країн Латинської Америки. На цих виборах не обговорювалися спрощено або на серйозному рівні такі передвиборні питання, як війна і мир, підвищення або зниження податків, збільшення або зниження державних витрат, зниження рівня бідності або створення нових робочих місць, дозвіл або заборона смертної кари, абортів, одностатевих шлюбів або щось ще. Кампанія була націлена на душі мексиканців і зачіпала дуже абстрактні, частково уявні широкі ідеологічні питання, такі як: націоналізм, відокремлення церкви від держави, ринок або державне регулювання, посилення влади закону або усунення привілеїв і бідності, зближення з Латинською або Північною Америкою, бідність проти багатства.
Якщо поглянути на це здалеку, то такі теми виборчих кампаній не були небажаними; зрештою для всіх країн незайвим буде проведення час від часу таких дебатів. Але насправді така дискусія здебільшого не мала сенсу, оскільки стратегії розвитку, що теоретично породжені уподобаннями виборців, які голосують на користь того або іншого сприйняття світу, виявлялися або нежиттєздатними, або ж вже існували. Кальдерон не зможе передати освіту в руки церкви, приватизувати Pemex (державну нафтову компанію) або відмінити соціальні програми протидії бідності, хоча його суперники підступно заявляли, що він зможе це зробити, прийшовши до влади. І Лопес Обрадор не зміг би віддалити Мексику від Сполучених Штатів, переглянути угоду NAFTA, значною мірою швидко переорієнтувати державні витрати, усунути бідність, створити мільйони робочих місць за допомогою незабезпечених фінансуванням програм зі створення інфраструктури, як він обіцяв і як, здається, справді вірив у свою здатність це зробити.
Як і в більшості випадків, такі візантійські ідеологічні спори як ці, ведуть у нікуди, але вони витісняють осмислені політичні дебати. Оскільки дебати щодо стратегії розвитку не проводилися, вони повинні бути розпочаті зараз, і, поза будь-якими сумнівами, вони ще більше політизують суспільство, у якому вже зараз існує глибокий розділ.
Кальдерон не лише страждатиме від такого штучного ідеологічного розділу, йому також доведеться давати собі раду з тим же паралічем, який докучав Фоксу та його попереднику Ернесто Зеділло, починаючи з 1997 року. Нинішні інститути Мексики були задумані та створені для здійснення авторитарного правління, а не для демократії, і вони працювали доти, поки Мексика керувалася однією Інституційно-революційною партією (PRI). Коли прийшла демократія, Зеділло, Фокс, автор цієї статті та багато інших думали, що ті самі інститути залишаться функціональними, попри те, що навколишня ситуація радикально змінилася.
Ми всі помилялися, і новий президент зіткнеться з тією ж проблемою: не з тим, як управляти країною з цими нездатними функціонувати інститутами, а як замінити їх чимось працюючим. Це найсерйозніша проблема, що стоїть перед Кальдероном: розробка та створення нових інститутів має стати його пріоритетним завданням.
Переобрання нарешті парламентських представників, проведення референдуму для внесення поправок у Конституцію, створення гібридної напівпрезидентської, напівпарламентської системи, яка сприятиме формуванню законодавчої більшості в трипартійному оточенні; наділення незалежних кандидатів правом виставляти свої кандидатури на виборах, що сприятиме перегрупованню партій, а також скасування виборчих кампаній, фінансування яких аналогічне фінансуванню кампаній у США, коли час в ефірі купується, а не розподіляється, що призвело до того, що вибори, які відбулися у неділю, були, ймовірно, якщо їх обчислити в доларах із розрахунку на голос, найдорожчими в світі. І це найбільш важливі й термінові реформи.
Після проведення таких реформ Мексика в кінцевому результаті почне збирати плоди десяти років стабільності та наступництва — це чималий подвиг для країни, яка в минулому переживала значні кризи кожні 10 років, починаючи з 1960 року. Після проведення таких реформ можна буде ухвалити термінові й життєво важливі рішення, які прямо вплинуть на життя мексиканців — реформування енергетики, податкової системи, ринку праці, вдосконалення системи освіти та зниження рівня бідності. Без цих реформ країна так і буде повільно тягнутися, і незалежно від того, наскільки люди цього бажатимуть, реальні зміни залишаться неможливими.
Хорхе КАСТАНЕДА — колишній прем’єр-міністр Мексики (2000 — 2003), професор політології та досліджень Латинської Америки в Нью-Йоркському університеті
