Пам’ятаєте G-2? Американськi фiнансовi труднощi та скрутне становище в зовнiшнiй полiтицi разом з економiчним пiдйомом Китаю привели до того, що чимало людей заговорило про появу певного глобального кондомiнiмуму мiж двома країнами. Велика вiсiмка через потребу перетворилася на Велику двадцятку, яка завжди, коли це дiйсно має значення, вiдкидала свiй нуль: усiм заправляли США та Китай.
Ця iдея була дуже спрощеним вiддзеркаленням свiтових реалiй. Вона не враховувала появи iнших сил, таких як Бразилiя й Iндiя. Вона перебiльшувала слабкiсть Америки, яка залишається єдиною свiтовою наддержавою. А ще вiд неї вiяло знервованим усвiдомленням Європейського Союзу, що його нездатнiсть прийти до єдиної позицiї у спiрних питаннях цiлком може вiдсунути його на заднiй план. Не варто забувати, що на Копенгагенському самiтi з клiмату минулого грудня США та економiки на шляху розвитку висунули чимало свiжих iдей, хоча Європа й мала найпросунутiший пакет пропозицiй щодо боротьби зi змiною клiмату.
Незважаючи на все це, iснує велика ймовiрнiсть того, що iдея Великої двiйки знайде своє втiлення. Перший вiзит Барака Обами до Китаю минулого листопада, пiд час якого вiн прийняв роль згiдливого позивача на судi в iмператора, пiдсилив вiдчуття угоди мiж сьогоднiшньою великою державою й завтрашньою.
Це було торiк. Але зараз iдея вже не здається такою правдоподiбною. Чому ж iдея Великої двiйки так швидко стала нереальною?
По-перше, слабке економiчне оздоровлення Америки та Європи, обтяжене високим безробiттям, вiдтiняє зростаючий китайський експорт i нетарифнi бар’єри, що зводяться гiпотетичними iмпортерами на шляху Китаю. Ви навряд чи знайдете значну кiлькiсть членiв Американського Конгресу, якi не приписують багато американських проблем, зокрема й зубожiння середнього класу, сумнiвним фiнансовим манiпуляцiям Китаю.
Китай може показати на гору американських казначейських облiгацiй, якi вiн скупив, допомагаючи, таким чином, Америцi впоратися з дефiцитом бюджету. (Тепер неважко здогадатися, що означатиме недавнiй розпродаж Китаєм американських боргових зобов’язань.) Вони ще скаржаться на несправедливiсть звинувачень на їхню адресу в глобальному економiчному дисбалансi.
Але Китаю є що сказати у вiдповiдь. Критики думають, що штучна пiдтримка курсу валюти нижча за її реальну вартiсть — це частина продуманої стратегiї зi збереження темпiв зростання, що дозволяє уникнути ненадiйної полiтики збiльшення безробiття в системi, що не має офiцiйних каналiв для вираження народного невдоволення. Якщо це питання не буде порушене в найближчому майбутньому, це неминуче призведе до протекцiонiзму в Європi й Америцi. Захисники полiтики «око за око» в торгiвлi навiть знайшли щодо цього питання пiдтверджуючi цитати з Адама Смiта.
По-друге, iдея створення G-2 може розлетiтися на друзки, перш нiж набуде реальних контурiв, через китайський авторитаризм у вiльному поширеннi iнформацiї. Конфлiкт Китаю з Google i протести Америки проти кiбератак на американськi цiлi нагадують американським полiтичним i медiа-елiтам, як i рештi свiту, про рiзницю в цiнностях цих двох країн.
Це особливо незручно, коли китайська влада, здається, приймає навiть ще жорсткiшу лiнiю по вiдношенню до iнакодумцiв. Правозахисник Лю Сяобо лише нещодавно був ув’язнений на 11 рокiв, отримавши широко поширений в Китаї вирок. Ветеран боротьби за звiльнення полiтичних в’язнiв Джон Камм стверджує, що це був «переломний момент» для китайської влади й що «їм доведеться улагодити все це менш жорстким чином».
Пiдсумки переговорiв щодо клiмату в Копенгагенi — це третя причина для занепокоєння. Китай широко звинувачують у блокуваннi амбiтнiшого результату, головним чином через його опiр зовнiшньому контролю досягнення узгоджених цiльових показникiв, апелюючи до державного суверенiтету з усiєю самовпевненiстю, яку свiт звик чути вiд колишнього американського президента Джорджа Буша- молодшого. Може, критика несправедлива. Але, напевно, було безрозсудно дозволяти нижчiй посадовiй особi кричати й погрожувати пальцем Обамi на однiй з ключових зустрiчей у Копенгагенi. Китайцям слiд було б пам’ятати, що американцi теж мають обличчя, яке вони не хочуть втрачати.
Багато хто згадує суперечку через продаж зброї Тайваню та вiзит Далай-лами до Вашингтона як четверту причину для припинення всiх розмов про Велику двiйку. Я не так упевнений. Це цiлком ритуальнi питання, й китайськi чиновники досить розумнi, аби знати це. За такої недавньої поведiнки китайського уряду Обамi не залишалося нiчого iншого як прийняти те рiшення, яке вiн прийняв.
Набагато бiльше непокоїть iнше питання, що залишається невирiшеним. Як вiдреагує Китай на будь-який рух у бiк посилення санкцiй проти Iрану, якщо не буде досягнуто жодного прогресу в зусиллях iз запобiгання розробцi ядерної зброї? Якщо Китай заблокує рiшення Ради Безпеки ООН, то вiдносини з Америкою будуть вiдкинутi на той рiвень, де будь-якi розмови про G-2 просто смiшнi.
Ден Сяопiн, архiтектор китайського економiчного зростання, радив своїм колегам бути обачними у вiдносинах з рештою свiту. «Приховуйте свiй розум, вичiкуйте», — радив вiн. Як один з тих, хто вiрить, що пiдйом Китаю був би корисним для всього свiту, я сподiваюся, що мудра порада Дена Сяопiна буде взята до уваги тими китайськими чиновниками, якi, здається, думають, що настав вiдповiдний момент, щоб починати тупати ногами.
Крiс ПАТТЕН — останнiй британський губернатор Гонконгу та колишнiй комiсар ЄС у закордонних справах. Наразi є ректором Оксфордського унiверситету.
