Напередодні п’ятої річниці терактів «Аль- Каїди» у Сполучених Штатах 11 вересня 2001 року нам слід скористатися можливістю оцінити результати реакції на них США та міжнародної спільноти. Теракти і відповідь на них, безумовно, викликали величезні зміни в міжнародних відносинах, але навряд чи можна стверджувати, що в результаті ймовірність нових злочинів зменшилася. Чому ж ми не в більшій безпеці, ніж п’ять років тому?
Не минуло й тижня після терактів, як президент Джордж Буш оголосив про початок «війни з тероризмом». Метафора війни має ту унікальну перевагу, що вона ясно і переконливо говорить про інтенсивність необхідної контратаки. Крім того, метафора війни являє собою підсвідомий заклик до інтенсивної мобілізації, не лише для країни, яка зазнала атаки, але й для її друзів та союзників.
Звичайно, ніхто не ставить під питання право Америки на самооборону. Законність контрудару із застосуванням сили ніколи не викликала сумніву. Але метафора війни також несе неминучий підтекст, який, відносно до тероризму, вводить в оману і аж ніяк не сприяє успіху.
Щоразу, коли йдеться про війну, мається на увазі боротьба проти націй, народів або держав. Це означає, що ворожими слід вважати цілі території та їхнє населення. Війна передбачає наявність армій та систем управління — якщо не явно відомих, то, принаймні, розпізнаваних; і в будь-якому разі війна обумовлює військове протистояння з конкретним противником.
І за всіма цими пунктами, якщо перефразувати міністра оборони США Дональда Рамсфельда, поняття війни не є корисним. Навіть якщо теракт 11 вересня був би таким масштабним, що тільки американська армія була б спроможною протистояти цьому виклику, боротьба із загрозою позанаціонального, а не міжнародного, характеру з технічного погляду відноситься до поліцейських методів, а не до воєнної тактики.
Негативні наслідки цього помилкового уявлення дуже швидко стали очевидними. Тепер уже загальновідомо, що американський уряд — можливо, дещо неусвідомлено — уявляв собі «Аль-Каїду» абсолютно невірно: як ієрархічну організацію з суцільною командною структурою — типовий приклад противника, з яким могла б воювати і якого могла б знищити американська армія.
Та «Аль-Каїда» — це слово означає «знову» або «табір», тобто всього лише пункт збору і навчання — більше схоже на розпливчату сферу впливу, до складу якої входять люди і маленькі місцеві осередки, які діють з власної ініціативи, а співпрацюють дуже рідко, лише для крупномасштабних операцій. Не доведено, що теракти в Лондоні, Мадриді чи на острові Балі, які сталися після змови 11 вересня, або напад на американський військовий корабель «Коул» у 2000 році, вказують на існування «центру», який координував операції або віддавав накази на їхнє виконання.
Так само неправильно прирівнювати ісламський тероризм до тероризму баскської організації ЕТА, «Тамільських тигрів» Шрі-Ланки або Ірландської республіканської армії. Тоді як дані підрозділи мають територіальну базу і ставлять перед собою національні цілі, ісламський тероризм, очевидно, — справа рук дуже нечисленної групи людей, які прагнуть помститися за столітнє «приниження» мусульманського світу, викликане колонізацією, відсутністю економічного розвитку та політичною слабкістю. Мета ісламських терористів — ніщо інше, як знищення «домінуючого» західного світу, незважаючи на бажання більшості мусульманських народів мирно жити в рамках міжнародного співтовариства і брати участь у розробці ефективних стратегій розвитку.
Єдиною життєздатною стратегією протистояння загрозі ісламського тероризму був і залишається пошук порозуміння у середовищі мусульман й лідерів мусульманських народів з питання про форми взаємовигідної співпраці, в тому числі у правоохоронній сфері, що необхідно для ізоляції, ослаблення або знищення бойовиків, які опинилися серед них. Це тривалий і важкий захід, але жодної альтернативи йому немає.
Замість цього реакція Америки та деяких її союзників, як і раніше, продиктована метафорою війни. Привабливість цієї метафори можна приписати надмірній довірі, яку американці мають не лише до своєї армії (що зрозуміло), але й до сили як такої, що для людей розумних набагато менше зрозуміло. У чому б не була справа, оголошення боротьби проти тероризму «війною» спонукало американське керівництво провести численні воєнні операції, що не дає абсолютно ніяких шансів на завоювання розумів та сердець у мусульманському світі. Зовсім навпаки.
Воєнні дії у відповідь були зрозумілими лише у випадку з Афганістаном: зрештою, його уряд надав «Аль-Каїді» тимчасовий прихисток. Але вплутувати в оце Ірак, який не мав жодного стосунку до «Аль-Каїди» і до терактів 11 вересня, було величезною помилкою, яка лише посилила позицію ісламських екстремістів і, напевно, допомогла їм вербувати нових терористів. Окрім того, американська реакція посилила віру Ізраїлю в ефективність військових методів, що призвело до нещодавньої війни в Лівані та до продовження окупації Сектору Газа.
Міжнародне співтовариство, яке не має реальної сили, не робить нічого. Негнучка і жорстока поведінка Америки — яка багато разів призводила до більшої кількості жертв серед цивільного населення, ніж 11 вересня — перешкоджала хоч якомусь конструктивному втручанню з боку таких країн, як Алжир, Марокко, Йорданія, Саудівська Аравія або Об’єднані Арабські Емірати. Так само використання воєнних засобів виключило можливість серйозних переговорів між Ізраїлем, Сирією та Ліваном. Нападаючи на одну за одною мусульманські країни, США та їхні союзники створили враження, що противником є сам іслам, а це неминуче веде до «зіткнення цивілізацій», якого, за словами Америки, необхідно уникнути.
Але стратегія Америки зазнала невдачі. Силою неможливо досягти всього. Міжнародне співтовариство має чітко заявити, що іслам не є нашим ворогом і що проти тероризму треба боротися іншими способами. Мусульманські політичні лідери, зі свого боку, мають заявити так само відверто, що тероризм — не їхній вибір. Якщо обидві сторони зможуть стримати свої наміри щодо насильства, надія на примирення культур і політичних систем відродиться знову.
Мішель РОКАР — колишній прем’єр-міністр Франції, лідер Партії соціалістів. Є членом Європарламенту.
