У російській пресі пройшла інформація про запланований візит прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко до Китаю. (У Посольстві Китаю в Україні та в Кабінеті Міністрів не підтвердили інформації про візит українського прем’єра до КНР. Зокрема, в китайському посольстві «Дню» сказали, що не чули про такий візит, а в прес-службі українського уряду пообіцяли відразу повідомити, щойно такий візит буде заплановано. Незважаючи не те, що редакція вважає доцільним опублікувати матеріал російського експерта про те, що може дати нашій країні активізація співпраці з Китаєм. — Ред.) Як зазначаються різні експерти, Пекін зацікавлений у співробітництві в багатьох напрямах, але головною темою майбутніх переговорів голови українського уряду з керівництвом КНР стануть перспективи економічного співробітництва в авіабудівній та сільськогосподарській сферах. Крім того, можливе надання Україні китайських довгострокових кредитів на вигідних умовах.
Скептики відразу ж запитають: а що, мовляв, за інтерес такий у далекого східного гіганта до України? Нагадаємо, що Китай — не просто економічний гігант, як, скажімо, Японія. Китай — друга економічна наддержава світу — швидко наближається до Сполучених Штатів, що стоять на першому місці, при цьому скороченню розриву між ними сприяє й нинішня криза, що охопила країни західного світу. Якщо більшість західних економік не може поки що з неї вибратися, то уточнені дані економічного зростання Китаю за підсумками першого півріччя 2009 року демонструють, що ВВП КНР зріс на 7,1%. До того ж, якщо брати поквартальне зростання, то надбавка за другий квартал істотно перевищила зростання першого кварталу і склала вже 7,9%. Це дало підставу аналітикам ще більше впевнитися в тому, що за підсумками року загальне зростання китайської економіки складе не менше 8%, а, можливо, й більше.
А візьмемо таку важливу складову економічного успіху як експорт.
Китай і з цієї позиції вийшов на друге місце у світі і поступається поки що лише Німеччині. А ось у торгівлі з США профіцит КНР (і, відповідно, дефіцит Сполучених Штатів) останнім часом збільшувався на 50—60% щорічно. Що це означає, судіть самі, шановні читачі: за підсумками минулого, 2008 року, перевищення китайського експорту в США перевищило імпорт звідти на буквально позамежну для свідомості звичайної людини величину — в 680 млрд.дол.
Адже ж все це — не сировина, не нафта і не газ, чим торгує сусідня з Україною Росія, а готова продукція — від сорочок, майок та купальних приналежностей до автомобілів і електроніки різних сортів та видів. Щодо золотовалютних резервів Китаю, що утворюються за рахунок такого насправді глобального експорту та становлять 2 трлн. 100 млрд. доларів, то про них можна розповідати легенди. До речі, прийнято вважати, що приблизно 40% їхньої величини (тобто близько 800 млрд.дол.) доводиться на облігації американського казначейства, однак за повідомленням однієї з провідних американських газет «Вашингтон пост», усього Китай акумулював цінних паперів США не менш ніж на півтора трильйона доларів. І тоді виходить, що КНР — уже не просто володар статусу найбільшого кредитора США, це — щось більше, це — економічний гарант усього сучасного світоустрою, якщо хочете — нового біполярного світу, про що ми вже розповідали читачам «Дня».
Звичайно, за елементарними законами економіки, володар торгового профіциту та гігантських валютних резервів отримує колосальну перевагу: адже це величезна грошова маса, яку можна вигідно використати. Ось тут-то й виникає питання, а як її використати. Можна використовувати ці гроші пасивно, тримаючи їх виключно в цінних паперах (так, як чинить Росія), а можна — активно, використовуючи частину коштів для кредитування своїх торгових партнерів, розширюючи тим самим їхні ринки для свого ж експорту. Чого, наприклад, та ж сама Росія з її третім за величиною у світі золотовалютним запасом практично не робить, але чим активно займається Китай.
Наприклад, деякий час тому західні ЗМІ активно обговорювали новину: Китай узгодив умови надання сусідній з Україною Молдові позики в розмірі 1 млрд.дол. Якщо врахувати той факт, що й керівництво Росії оголосило про виділення Молдові кредиту на 500 млн.дол., низка західних експертів задалася питанням: а що ж стоїть за діями КНР — суто політичне бажання підтримати молдовських комуністів, які знаходилися на той час у владі, чи іміджеве — перевершити Росію за сумою коштів, що надаються?
Напевно, відповідь на це питання повинна бути комплексною. Ось яку думку висловив щодо цього в британській газеті «Файненшл таймс» експерт у питаннях Молдови Л. О’Нілл. Китай, за його відомостями, вів переговори про кредитування Молдови давно, тримаючи цю країну в зоні своєї уваги задовго до парламентських виборів. Усе було прораховано й продумано. Умови кредитування маленької і небагатої на ресурси республіки — виключно сприятливі: мільярдний кредит наданий терміном на 15 років під 3% річних (практично номінальний відсоток) із п’ятирічним пільговим періодом, упродовж якого відсотки не платяться зовсім. Більше того, китайський кредит — це навіть не одинична акція, а відкриття цілої кредитної лінії, що загалом може значно перевищити первинний мільярд. «Китай може гарантувати фінансування будь-яких проектів, необхідних молдовській стороні та схвалених нею», — цитує «Файненшл таймс» китайську сторону.
Так, подібну заяву сьогодні, в умовах кризи, не може дозволити собі жодна навіть дуже багата країна західного світу, включаючи Сполучені Штати. Але тоді виникає зустрічне питання: а в чому вигода Китаю? Відповідь криється в спрямованості китайського кредитування. І перший мільярд, і вся потенційна кредитна лінія направлені на модернізацію об’єктів енергетики, водопостачання, індустріалізацію села і дорожнє будівництво, а також — виділено особливо — на реалізацію високотехнологічних проектів. Іншими словами, китайський кредитний проект чітко направлений на довгострокове розширення внутрішнього ринку Молдови через створення великої кількості нових привабливих робочих місць і облаштування життя — як у великих містах, так і за їхніми межами. Так, сьогодні ця країна бідна, але в ній є кваліфікована робоча сила, і в ній уже сьогодні купують китайську продукцію, а завтра, коли внутрішній платоспроможний попит у Молдові (у тому числі і з китайською допомогою) розшириться, її громадяни купуватимуть цю продукцію в ще більших об’ємах. І вже ніякий можливий політичний катаклізм — у будь-який бік — у цій країні завадити цьому не зможе.
Завершується стаття у «Файненшл таймс» досить характерним висновком. Поки Росія свариться зі своїми сусідами в «близькому зарубіжжі», Китай демонструє, що для нього весь світ стає «близьким зарубіжжям». Що ж, до такої оцінки можна лише приєднатися. При цьому необхідно підкреслити один принципово важливий момент: змагаючись — як об’єктивно виходить — із провідними країнами Заходу за фінансово-економічний вплив на території багатьох держав, Китай не виставляє жодних політичних умов і категорично стримується від втручання в чужі внутрішні справи — що, як ми добре знаємо, практикує дехто із сусідів України. Принаймні, неможливо навіть уявити собі, щоб китайські партійні функціонери, державні чиновники або телевізійні пропагандисти — хоч явно, хоч неявно — спонукали населення Донбасу або Криму виходити на мітинги з червоними державними прапорами КНР!
Звідси потрібно зробити перший висновок: політично розширення співробітництва з Китаєм, безумовно, вигідне суверенній Українській державі. Про інші можливі перспективи такого співробітництва ми поговоримо в другій частині цього матеріалу.
