Усі чекали, що на мітинг у Москві 24 грудня збереться більше людей, ніж на попередній на Болотній площі. Але, напевно, ні організатори, ні тим паче влада не чекали, що людей буде так багато. Хоча поліція заявила про 30 тисяч, незалежний інженер-геодезист Микола Помещенко за допомогою професійної апаратури визначив цю кількість у 55—60 тисяч. Журналісти «Новой газеты», котрі чергували біля рамок, дають цифру 102 тисячі.
Урешті-решт, не настільки важливі точні дані. Незважаючи на маневри влади, брудні методи спецслужб щодо прослуховування й публікацій приватних телефонних розмов Бориса Нємцова, як з’ясувалося змонтованих, не удалося посіяти ворожнечу серед організаторів мітингу. І ще одна вкрай неприємна для влади новина. Спроби заспокоїти суспільство на перший погляд ліберальними реформами в політичному житті (Дмитро Медведєв навіть вніс відповідні законопроекти) не вдалися. Вимоги на проспекті Сахарова стали набагато радикальнішими. Багато в чому й через хамські висловлювання Володимира Путіна. Гасло на проспекті: «Ви хотіли. Ми прийшли. Бандерлоги» досить повно відображає ставлення людей до прем’єра й кандидата в президенти.
Ми побачили спочатку на Болотній площі, потім на проспекті Сахарова іншу Росію. Не імперську й пихату, що проявляє агресію, втручається у внутрішні справи сусідів і намагається диктувати свою волю іншим. Ні, з-за хмар, створених режимом, визирнув промінь надії, що й у найбільшій територіально країні світу можливі демократичні зміни.
Зараз світ, насамперед сусіди, з надією дивляться на Москву, як це було в серпні 1991 року. Якщо демократія переможе, то це неабияк вплине на всю Європу й далі на весь світ.
Але вже зараз зрозуміло, що боротьба буде важкою й тривалою. Влада не збирається відступати. Як сказав прес-секретар прем’єра Дмитро Песков у інтерв’ю інформаційному агентству AFP, «к політика й кандидата в президенти Путіна, як і раніше, підтримує більшість. Що стосується вимог маніфестантів, то їхню думку почули. Ми ставимося до неї з повагою. Люди, котрі вийшли на вулицю, — важлива частина суспільства, але вони — в меншості». На думку Дмитра Пескова, «очевидно, що Путін як кандидат у президенти поза конкуренцією». Якщо це так, то чого нервувати. Чекали б собі 4 березня й переважної більшості голосів.
З другого боку, у Кремлі вже зараз прагнуть перехопити ініціативу й готують для цього відповідні організаційні й кадрові рішення. Причому їх уже спішно почали здійснювати.
Звернемо увагу на практично одночасні призначення Сергія Наришкіна головою Державної думи, Сергія Іванова — керівником адміністрації президента і Дмитра Рогозіна — віце-прем’єром з ВПК.
При цьому перші два є кадровими офіцерами КДБ, їх пов’язує з Володимиром Путіним не лише особиста дружба та роки спільного навчання у відповідних закладах відомства, а входження до вузького ближнього кола прем’єра. Ці призначення слід розглядати в двох площинах, що перетинаються. Явно прослідковується тенденція влаштування на стратегічно важливі посади людей, які користуються безумовною довірою. Наступна важлива мета — забезпечити перемогу 4 березня лише в першому турі. І для цього влада готується вжити, зокрема, «активні заходи». Відомий російський економіст Андрій Ілларіонов вважає, що «реакцією Путіна на мітинги стане посилення спецслужбістів». Причому їхній спектр може бути дуже широким, аж до вибухів і контрольованої дестабілізації, програмованого сепаратизму, зовнішньополітичних авантюр, передусім щодо сусідів, нагнітання загальної напруженості підтримкою одіозних режимів за принципом «на зло Вашингтону», насадження ситуації обложеної фортеці.
Але це завдання ближнє, а є й віддаленіше. Якщо Путін знову стане президентом, то готується реакційний реванш. Правляча камарилья знає, що в разі розвитку демократичних процесів їй місця у владі не буде. Приклад Мубарака, Каддафі й, нарешті, Юлії Тимошенко свідчить, яка доля може чекати не лише главу, й усіх у клані. І сховатися Путіну, як колишньому президентові Тунісу, буде нікуди. Тому за владу він і його оточення боротимуться до кінця, й компромісу з опозиціонерами досягти дуже складно. До того ж, обидві сторони не довіряють, для цього є підстави, одна одній. Отже, лише один результат — повна й беззастережна капітуляція. Можливість повторити долю Леоніда Кучми Путін упустив досить давно. Якщо в камарильї зірветься різьблення, то ні Росії, ні її сусідам мало не здасться.
Повертаючись до того, який вплив матиме розвиток демократичного руху в Росії на сусідів і світ, слід одразу сказати, що не просто великий. Найбільше має непокоїтися білоруський бацько Олександр Лукашенко. Його режим останнього диктатора Європи тримається виключно на підтримці Москви Володимира Путіна. Інша влада в Білокам’яній — і Олександра Григоровича чекає незавидна доля. І взагалі, всі ці штучні конструкції Митного союзу, єдиних просторів та інших інтеграційних ігор зруйнуються одразу. Авторитарне правління на всьому просторі СНД виявиться під загрозою існування взагалі.
Поза сумнівом, зміниться політичний клімат у Європі. І в Старому Світі починають розуміти необхідність відмови від застарілої ostpolitik. До речі, ставлення Берліна вже змінюється. З берегів Шпреє дедалі більше чути критичних зауважень до демократії в Росії. Режим Путіна стоїть перед явною загрозою позбутися свого головного партнера на континенті. Зовнішньополітична ізоляція неминуче позначиться всередині Росії, оскільки сприятиме відходу від режиму значного прошарку великого бізнесу. І якщо Брюссель, Берлін, Париж і Лондон дійсно хочуть демократизації Росії, то зараз найкращий час для тиску «на друга Володимира». Це значною мірою сприятиме запобіганню сценарію переходу до закручування гайок усередині країни, спроби чого, поза сумнівом, будуть. Тією ж мірою це стосується й Вашингтона. Якщо робити перезавантаження, то лише з демократичною Росією.
І, нарешті, Україна. Напевно, Болотна площа й проспект Сахарова, образ іншої Росії додав головного болю й викликав безсоння у наших можновладців, які опинилися, фактично, між майданів. Адже грудень 2011-го в Москві й інших російських містах прийняв естафету в грудня 2004-го в Києві. Тоді інша Росія приїхала до нас, бо бачила в Майдані надію. Тепер наші очікування пов’язані з тим, що відбувається й відбуватиметься на московських площах.
