Привид історії переслідує російських лідерів. У міру того, як падіння цін на нафту перетворює безпрецедентний економічний бум на спад, монолітна путінська «вертикаль влади» починає давати тріщини під натиском кризи.
Авторитарна система, яку він вибудував на посаді президента, щоб зосередити владу в своїх руках, здавалася непорушною, поки країна купалася в нафтових прибутках. Але сьогодні, коли Путін готується виступити перед світовою елітою на відкритті Всесвітнього економічного форуму в Давосі, самовпевненість Кремля змінюється страхом: валютні резерви тануть, а удари економічної кризи відчуваються все сильніше.
Про нестійкість нинішнього режиму говориться в одній недавній газетній статті. Її автор Євген Гонтмахер — один із провідних соціологів країни — описує, як поліція жорстоко придушує акції протесту проти закриття заводу у вигаданому провінційному місті, і як це провокує хвилювання в інших регіонах, що в кінцевому результаті захльостують і Москву. Назва статті — «Новочеркасск-2009» — містить натяк на криваві події 1962 року, коли радянські війська розстріляли в Новочеркаську демонстрацію робітників, які протестували проти зниження зарплат і підвищення цін на продукти харчування. Тоді загинуло 22 людини. Комуністичний режим приховував сам факт цієї бойні; офіційно він був визнаний лише 1991 року.
Цієї публікації було достатньо, щоб газета отримала від органу, який наглядає за ЗМІ, попередження про те, що вона нагнітає екстремізм: у Росії це вважається кримінальним злочином. Проте вигадана ситуація дуже скоро повторилася в реальному житті: в грудні в місті Владивосток пройшли акції протесту проти підвищення імпортного мита на іномарки.
Путін ухвалив це рішення, щоб захистити вітчизняну автомобільну промисловість, що контролюється фаворитами Кремля на зразок закулісної фігури колишнього агента КДБ Сергія Чемезова і мільярдера Олега Дерипаски. У Владивостоці, однак, тисячі людей добувають кошти для існування за рахунок перепродажу іномарок: вони вийшли на вулиці з плакатами, де осуджують Путіна — в благополучні часи таке було практично нечуваним. Кремль відреагував миттєво. З Москви, розташованої в 5750 милях, до Владивостока літаками перекинули ОМОН — місцеву міліцію вважали недостатньо надійною. Прибулі підрозділи розігнали демонстрацію, б’ючи і затримуючи її учасників.
Одночасно російський Центробанк проводить поступову девальвацію національної валюти: якщо влітку її курс становив 23,5 рублів за долар, то сьогодні він знизився до 33,5. Середній клас, що сформувався при Путіні, який звик до масштабного споживання, почав відчувати фінансові труднощі — та ще на фоні страху перед зростаючим безробіттям.
На посаді прем’єр-міністра Путін, схоже, відчуває себе незатишно: йому гидка роль другої скрипки — нехай і суто формальна — стосовно власного протеже Дмитра Медведєва, якого він посадив у президентське крісло в травні минулого року. Ніхто не сумнівається, що саме він як і раніше стоїть біля керма, але існування двох центрів влади породжує непорозуміння в рядах еліти — особливо тепер, коли нафтові прибутки, якими розпоряджаються бюрократи, сильно поменшали, а олігархи відчайдушно домагаються фінансової допомоги від держави, щоб виплутатися з важких боргових зобов’язань.
Інстинктивна реакція путінських приятелів із колишнього КДБ на кризу полягає в прагненні посилити контроль держави над економікою і репресії проти інакомислячих у політиці. Більш «ліберальні» реформатори бачать у нинішній ситуації шанс для підвищення конкурентоспроможності економіки і розширення простору для приватної ініціативи за рахунок приборкання бюрократії. Чого вони найбільше бояться — цього реального «Новочеркасска-2009», того, що їх змете з владних посад хвиля громадського невдоволення: людей уже обурює щедра допомога мільярдерам у той час, як прості росіяни ледве зводять кінці з кінцями.
Ходять настійливі чутки, що Путін планує повернутися в Кремль, — можливо, вже цього року — щоб спробувати втримати систему від розпаду: в здатність Медведєва ефективно діяти в умовах кризи він не вірить. Останній власними руками заклав основу для власного падіння: в грудні з його ініціативи до конституції були в прискореному порядку внесені зміни, що збільшують термін перебування президента на посаді з чотирьох до шести років.
У Путіна виникає спокуса підтасувати ще одні вибори до того, як звалиться його «владна вертикаль», і отримати шість років для відновлення системи до переобрання 2015 року. У результаті він, можливо, протримається при владі довше, ніж Барак Обама (навіть якщо того переоберуть на другий термін), і це — серйозна проблема для нового американського президента. Путін піде на це лише в тому випадку, якщо відчує, що досягнуте ним за останні вісім років опинилося під загрозою краху. Разом із тим подібні дії означатимуть, що влада повністю перестала вдавати, що Росія йде шляхом до демократії.
Чи вибере Обама прагматичний підхід і спробує поліпшити відносини з передбачуваним режимом, незважаючи на його характер? Або він встане на захист принципів демократії в Росії? Можливо, з цим вибором він зіткнеться раніше, ніж йому б хотілося.
