Двадцята річниця чорнобильської атомної катастрофи 26 квітня 1986 року спричинила нову хвилю панічних тверджень щодо її впливу на здоров’я людини та стан навколишнього середовища. Як уже повелося в таких ювілейних випадках, кількість померлих жертв катастрофи обчислюється сотнями тисяч, і чуються нові заяви про збільшення рівнів захворюваності на рак, вроджені дефекти та загальні показники смертності.
Ці погляди є так само вкрай спотвореними та згубними для жертв Чорнобильської аварії. Згідно з висновками всіх достовірних наукових досліджень, що проводилися до цього часу, наслідки впливу радіації виявилися менш небезпечними порівняно з попередньо наявною стурбованістю. Від гострої променевої хвороби померли кілька десятків співробітників служб із ліквідації надзвичайних ситуацій, які боролися з пожежею на реакторі. Ще не закінчені дослідження щодо зростання рівня захворюваності на рак, катаракту та захворювань серцево-судинної системи серед ліквідаторів, які працювали на реакторі в перші місяці після аварії. Крім цього, серед людей, які були ще дітьми на час катастрофи, було виявлено близько п’яти тисяч випадків раку щитовидної залози, пов’язаних із радіоактивним йодом, що потрапив в організм у результаті споживання молока в перші тижні безпосередньо після аварії.
Справді, без людських страждань не обійшлося, з ними зіткнулися передусім ті 330 тисяч осіб, яких переселили після аварії. Щодо цього не може бути сумнівів. Однак, що стосується п’яти мільйонів осіб, які проживають у потерпілих регіонах, і ввійшли в категорію «жертв» Чорнобиля, то радіація суттєво не вплинула на їхнє фізичне здоров’я.
Ця обставина пов’язана з тим, що ці люди зазнали впливу малих доз радіації, які в більшості випадків були порівняні з рівнем природного радіаційного фону. Два десятиріччя природного розпаду та діяльності з відновлення територій дозволяють припускати, що більшість територій, які спершу розглядали як «заражені», більше не заслуговують бути зарахованими до цієї категорії. За винятком раку щитовидної залози, який успішно лікувався в 98,5% випадків, учені не змогли встановити іншого взаємозв’язку між радіацією та якимись розладами фізичного здоров’я.
Областю, де було виявлено очевидний вплив, є психічне здоров’я. Страх перед радіацією, судячи з усього, є значно серйознішою потенційною загрозою для здоров’я, ніж сама радіація. У потерпілих районах вельми поширені симптоми стресу, а багато жителів твердо переконані в тому, що через радіацію вони приречені на нездужання, хвороби та ранню смерть.
Частково це пов’язане з потайним характером першої радянської реакції на аварію: Михайло Горбачов, який керував СРСР у той час, висловився про проблему в телевізійному виступі лише через кілька тижнів після катастрофи, 14 травня 1986 року. Це дозволило вкорінитися міфам і хибним думкам, які виявилися сильнішими за подальші зусилля з поширення достовірної інформації. Поряд зі слабко диференційованою державною політикою виплати допомог, що зараховує мільйони людей, які проживають у районах, потерпілих від Чорнобильської аварії, до інвалідів, подібні міфи сприяють фаталізму та пасивності в поведінці і створюють «культуру залежності» серед потерпілого місцевого населення.
Чорнобильський форум ООН — консорціум у складі восьми агентств системи ООН і представників Білорусі, Росії й України, знову підтвердив ці висновки. Чорнобильський форум було створено для вирішення проблеми вельми поширених непорозумінь і хибних поглядів щодо наслідків аварії, як серед громадськості, так і серед державних чиновників, шляхом оприлюднення ясних і чітких думок із питань, щодо яких можливо досягнути наукового консенсусу. Форум уже досяг певного успіху в цих зусиллях, й у вересні минулого року була опублікована нова й обнадійлива заява про вплив радіації. [Із доступним для розуміння кожного резюме цього послання можна ознайомитися за адресою: http://www.iaea. org/ Publications/Booklets/Chernobyl/chernobyl.pdf.]
Висновки, зроблені Чорнобильським форумом, повинні вселяти надію, оскільки вони свідчать про те, що привид, який бродить по регіону, — не непереможна радіація, а цілком переборна бідність. А регіон потребує політики, спрямованої на створення нових джерел коштів для існування, а не на зміцнення відносин залежності; у проведенні кампаній в області суспільної охорони здоров’я, покликаних сприяти вирішенню проблем зі способом життя (куріння та пияцтва), що підривають стан здоров’я населення на всій території колишнього Радянського Союзу; а також в ініціативах, спрямованих на суспільний розвиток місцевого населення, що сприяли б опорі на власні сили та поверненню до нормальності.
Однак послання Чорнобильського форуму несподівано викликало змішану реакцію. Деякі офіційні особи знову звернулися до панічної риторики щодо кількості втрат, спричинених Чорнобилем. Деякі неурядові організації i чорнобильські добродійні фонди висловили свою недовіру, як обґрунтування посилаючись на очевидний поганий стан здоров’я широких мас населення. Опоненти ядерної енергії висловили припущення про те, що неупередженість Чорнобильського форуму постраждала від егоїзму його учасників.
На тлі значного обсягу наукових фактів, на які спирається Чорнобильський форум, подібні реакції відображають стійку природу не тільки міфів і хибних думок, а й усталених інтересів. Нове бачення Чорнобильської катастрофи загрожує самому існуванню добродійних установ — у тому числі тих із них, які організують «відновлення» здоров’я дітей за кордоном — адже вони залежать у зборі необхідних фінансових коштів від графічної «картинки» покалічених дітей.
Нове розуміння питання позбавляє також офіційних осіб країн регіону звичного шляху пошуку міжнародних симпатій, навіть попри те, що повторення подібних закликів через два десятиріччя дозволяє отримати лише зовсім невеликий обсяг фінансової допомоги. Ці підходи неправильно визначають самі проблеми, і в результаті виникає загроза того, що мізерні ресурси будуть помилково витрачені на невідповідні засоби їх вирішення.
Двадцята річниця Чорнобильської аварії є ідеальним моментом для всіх зацікавлених сторін, щоб провести такий собі щирий самокритичний аналіз своїх дій. Уряди обґрунтовано стурбовані долею територій, потерпілих у результаті Чорнобильської аварії, однак аби просунутися вперед, нам необхідні нові мислення та сміливі рішення, і насамперед необхідно змінити пріоритети й перейти від виплати незначних допомог мільйонам людей до цілеспрямованих асигнувань, які допоможуть сприяти зайнятості й економічному зростанню. Так само добродійні фонди мають всі підстави бути стурбованими станом здоров’я населення, але їм треба зосередити свою увагу на поширенні здорового способу життя серед потерпілих громад, а не на катанні дітей за кордон, наче їхні власні будинки отруєні.
Усі зацікавлені сторони мають причини бути стурбованими станом потерпілого населення, але набагато більше за будь-яке складне діагностичне обладнання потрібна достовірна інформація, надана в легкій для сприйняття формі, що сприяла б подоланню згубної спадщини чорнобильського страху. Діти Чорнобиля цілком виросли; їхні інтереси й інтереси їхніх власних дітей будуть найкраще забезпечені не шляхом постійного повернення до життя жахів радіації, а шляхом надання їм тих інструментів і влади, які їм необхідні для відновлення своїх громад.
Кальман МІЖЕЙ — помічник адміністратора ПРООН, регіональний директор регіонального бюро ПРООН для Європи та країн СНД; Луїза ВІНТОН — головний керівник програм ПРООН для західного регіону СНД і Кавказу, а також із питань координації чорнобильських програм
