«Правда одна — вовків стало небезпечно багато. Знахабнілі хижаки винищують травоїдних у заповідниках, зазіхають на реліктових зубрів і шкірять зуби навіть на вертоліт, захищаючи свою розтерзану здобич», — вважає Микола Воронецький, директор цього унікального радіологічного заповідника — 30-кілометрової зони за колючим дротом, де рівень забруднення перевищує 1000 кюрі на квадратний кілометр.
Сьогодні, за оцінкою єгерів, на 215 тисяч гектарів мертвої для людей землі за колючим дротом налічується 150 дорослих вовків — у десять разів більше від так званої санітарної норми. У заповіднику з тривогою чекають осені — вовчиці, дбайливі матері, поведуть на навчальне полювання літній виплодок, не забуваючи й селянські стодоли — за рік вовки знищили 230 голів худоби. До зими зграя подвоїться за рахунок підростаючих вовченят — прилеглі до чорнобильської зони колгоспи вже пропонують теля в обмін на вбитого хижака. Рятуючись влітку на болотах, лосі та косулі також стануть вовчою здобиччю на скутій морозом землі.
Не боїться вовка лише дикий кабан — його стадо так само активно збільшується, від чого селяни впадають у паніку — кабани перші збирають їхній урожай, проламуючи найпотужніші огорожі, якими намагаються захиститися чорнобильці. Кабанятина не годиться до столу — через пристрасть тварин, шукаючи кормів, переорювати землю, у них найвищий рівень радіоактивної забрудненості серед чорнобильської живності. Правда, є й парадокс — лабораторія заповідника в результаті 10-річного моніторингу дійшла важливого висновку: найшанованіший білорусами й українцями продукт — сало — не піддається радіонуклідам і залишається цнотливо чистим навіть у 10-кілометровці.
СІРИЙ ГОСПОДАР ЗОНИ
На стіні над столом директора заповідника картина — вовки заганяють лося на першому снігу. Полювати в радіоактивному заповіднику заборонено, як і загалом переступати за колючку, тож сірі тут почуваються впевнено. Чотири роки в заповіднику готуються до операції з відстрілу вовків, та не було то вертольота, то бензину, то снігу. Тепер відстріл санкціонував сам президент країни Олександр Лукашенко, побувавши тут недавно. Над вовчою зграєю збираються хмари.
«Десять років я тут, зі створення заповідника, і не перестаю дивуватися вовкам. Вони завжди приходять помститися за своїх — туди, де ми покладемо вовків, зграя неодмінно повернеться й заріже чи собак, чи коней», — розповідає Микола Воронецький.
Готуючись до бійні з вертольота, він водночас віддає данину поваги хижакам, котрі контролюють його господарство, як і їхнім вовчим законам — у них є певна приреченість і неминучість. Воно й не дивно — улюбленець Миколи, та й усієї родини — вовк, який живе біля його будинку.
ВОЙ, НЕ НАВЧЕНИЙ ВИТИ
Микола приніс його додому сліпим цуценям, узятим із вовчого лігвища. Вовченя прийняла і вигодувала самиця гончака, яка саме ощенилася. Тепер дворічний вовк на кличку Вой ділить один вольєр зі своїм молочним братом, Мальчиком. Вони не бачать причин для ненависті, по-братерськи ділячи одну будку, спільну пайку й лямку неволі. Мабуть, мають рацію ті, хто вважає, що виховання сильніше від голосу крові.
«Усі ці історії про чорнобильських мутантів — казки. Можливо, й народжувалися метрові жаби та двоголові лосі, але вони миттєво стають вовчою здобиччю — лише найсильніші особини зможуть уціліти серед такої кількості вовків, а мутантам тут годі вижити», — вважає Микола, погладжуючи линяючого вовка, і захоплюючись його стрибками-зльотами.
Мабуть, Вой — єдиний зафіксований мутант у всій чорнобильській зоні. Він їсть батон із жіночих рук, періодично змушений сидіти на вегетаріанській дієті й по-собачому віддано любить чотирирічних синів-близнят Миколи. Навіть не за домашнє полювання Воя на курей і гусей його замкнули у вольєрі — на волі вовк кидається на малюків, із захватом облизуючи їхні щоки й долоні.
«Він любить дітей, не розуміючи, що він вовк і не розраховуючи своєї сили», — каже Галя, дружина Миколи. А ще вигодуваний собакою вовк не вміє вити. Як, звісно, не навчився й гавкати. Господарі помітили, що останнім часом поклик предків змушує його ночами задирати морду на місяць, і, дивлячись на нього, Вой намагається вичавити з себе щось на кшталт ніколи не чутого вовчого кличу.
НОВА ГЕНЕРАЦІЯ
Психологічний мутант Вой стане родоначальником нових чорнобильських вовків — у кролячій клітці шкірить зуби Вуда, його двомісячна наречена. Микола недавно знайшов її в лігвищі — єдина в посліді вухата самичка вирізнялася своєю агресивністю серед братів. Колись і Вой вирізнявся серед цуценят-гончаків своєю активністю й умінням спритніше від інших дістатися молочного соска. У заповіднику побудують великий вольєр для вовків, де житимуть нащадки Воя та Вуди.
«Багато заповідників і зоопарків світу просять вовків — вовка, який виріс на волі, можна вбити, але неможливо впіймати й переправити, як і приручити. Ми будемо ростити нову генерацію», — вважає Микола.
Наречена Воя, синьою зіницею зацьковано дивлячись із клітки на світ, не розуміє свого щасливого шансу — вона вціліє від запланованої каральної операції на вовків, і не побачить скривавлених шкур, що їх мисливці обміняють на належну за кожну голову винагороду.
«Вовки розумні, хижі, чуйні, пам’ятливі... Загалом, такі самі, як ми, люди», — вважає господар заповідника.
Мінськ—Хойники
