«Ви тільки подивіться, Туреччина вже тридцять років як асоційований член Євросоюзу. Ви хочете того ж?» — апелювали досить недавно до Києва російські дипломати, наголошуючи на небажанні Брюсселя приймати Україну в своє вузьке «євроколо». Після останнього саміту ЄС в Копенгагені ситуація дещо змінилася. З’явилися ознаки того, що з Туреччиною таки буде розпочато переговори щодо членства в Євросоюзі. Разом із цим, схоже, зростає для Києва і значущість турецького євроінтеграційного досвіду. Як повідомив «Дню» посол України в Туреччині Ігор ДОЛГОВ, уже на кінець лютого цього року заплановано проведення першого раунду консультацій з питань євроінтеграції між Києвом та Анкарою на рівні держсекретарів зовнішньополітичних відомств. Дипломат також звернув увагу, що нинішній рік розпочався хоч і з «невеликої в історичному вимірі, але вагомої у двосторонньому плані дати — 10-річчя започаткування діяльності посольства України в Анкарі». Які проблеми накопичилися у наших відносинах? Коли, зокрема, проясниться, чи перемогла Україна в турецькому танковому тендері? Яким для пересічного турка є пересічний українець? Про це в інтерв’ю з послом України в Туреччині.
— Чим може бути цікавий для України турецький досвід європейської та євроатлантичної інтеграції? Київ може взяти якісь уроки з нього, адже Анкара має в цьому питанні чимало проблем?
— Я б не використовував слово «проблеми». На моє переконання, вступ до ЄС як для Туреччини, так і для України — це питання часу і успішного реформування у відповідності з європейськими критеріями. За досить тривалий період співпраці Туреччини з ЄС країна здобула чималий досвід як позитивний, так і, звичайно, негативний. Офіційна Анкара розуміє наш інтерес та радо готова обмінюватися інформацією з цих питань з Україною. Питання європейської інтеграції обговорюються практично під час кожних двосторонніх політичних контактів на всіх рівнях. Із метою обміну досвідом у лютому 2003 року планується започаткувати механізм регулярних консультацій на рівні державних секретарів МЗС двох країн. Можливо, ще більшу вагу має налагодження ефективної взаємодії між нашими державами стосовно Брюсселя. Я маю на увазі, насамперед, ініціювання спільних звернень до керівництва ЄС, у яких містилася б докладна аргументація щодо тих чи інших питань, які становлять особливий інтерес для України і країн-кандидатів.
— Якщо Туреччина входить до четвірки торговельних партнерів України, то наша держава посідає лише 16-те місце серед таких партнерів Анкари. У чому причини і як можна змінити ситуацію на користь Києва?
— Торговельно-економічні відносини між Україною і Туреччиною мають не таку вже й давню історію — лише 11 років. І якщо у 1992 році загальний товарообіг між двома країнами становив трохи більше, ніж $120 млн., то, починаючи з 1995 року, він постійно перевищує $1 млрд. і досяг свого максимуму у 1998 році ($1,263 млрд.). Маємо надію, що цього року і цей показник буде перевершено, оскільки станом на жовтень 2002 року загальний товарообіг вже перевищив $1,2 млрд. Позитивним моментом є те, що після розпаду Радянського Союзу Туреччина зуміла не тільки зберегти ті зв’язки, які існували раніше з українськими підприємствами, а й налагодити нові. Саме тому позиції Анкари у списку головних торговельних партнерів України є такими міцними. Той факт, що Україна входить лише до другої десятки головних торговельних партнерів Туреччини, має кілька причин. Найголовніша, що традиційно основні експортно-імпортні операції (50% від загального обсягу) Туреччина здійснює з країнами-членами Євросоюзу, з яким з січня 1996 року діє митний союз. І якщо уважно подивитися на перелік тих держав, які випереджають Україну за обсягом двосторонньої торгівлі з Турецькою Республікою, то побачимо, що сім iз них є членами Європейського Союзу — Німеччина, Італія, Велика Британія, Франція, Іспанія, Нідерланди і Бельгія. Серед усіх держав Центрально-Східної Європи та країн колишнього СРСР попереду нашої держави знаходиться лише Росія. Зрозуміло, що нинішня позиція України не може задовольнити обидві держави, однак цей процес вимагає додаткових зусиль і певного часу. Україна й Туреччина налаштовані оптимістично щодо перспектив підписання двосторонньої угоди про вільну торгівлю. Київ ще торік передав проект відповідного документа. Проблема полягає в тому, що Туреччина входить до митного союзу з ЄС, а тому Брюссель також повинен дати згоду на підписання угоди з Україною. Позитивним до того ж є декларований намір нового уряду Туреччини збільшити обсяги торговельно-економічних відносин з сусідніми країнами з 10 відсотків у загальній структурі зовнішньої торгівлі цієї країни до 30 відсотків. Безумовно, такі зміни торкнуться й українсько- турецьких торговельних відносин.
— Коли стануть відомі результати танкового тендеру, в якому бере участь й Україна? Чи наші шанси й надалі високі?
— Зараз на порядку денному турецької сторони завершальний, так би мовити, «оціночний етап», після якого і буде оголошено переможця конкурсу. І в нас є підстави сподіватися, що переможець танкового тендеру стане відомий вже в 2003 році. А що стосується шансів України виграти згаданий тендер, то вони є дійсно високими. Танк Т-84 успішно пройшов усі етапи випробувань. Показав результати на рівні з іншими учасниками, визнаними світовими виробниками танків, такими, як США, Німеччина, Франція. За оцінками експертів, український танк за своїми технічними характеристиками не поступається іншим учасникам випробувань. Крім того, його шанси на перемогу підвищуються й за рахунок меншої вартості у порівнянні з іншими учасниками тендеру, передачі українською стороною широкого спектра технологій виробництва танка, надання дозволу для продажу третім країнам, а також прийняття запропонованої турецькою стороною схеми розрахунків — офсет. Так що зараз залишається тільки очікувати на результат і сподіватися, що він для України буде позитивним.
— Якою є Україна для пересічного турка? Чи це лише «човники» й українські повії?
— На жаль, такого роду запитання все ще періодично звучать, але частіше саме від наших співвітчизників. І найбільш непокоїть те, що негативні стереотипи залишаються, в той час коли об’єктивно ситуація змінюється на краще. В останні роки «човники» і пригоди українських дівчат перестали бути «візитною карткою» України в Туреччині. Це не означає, що ці питання повністю втратили свою актуальність, але й не можна казати, що тільки виходячи з цього пересічний турок знає Україну. Протягом останніх років Туреччина побачила чимало виступів наших творчих колективів, театральних груп, роботи наших художників та народних умільців. Нині в Турецькій Республіці навчається велика група студентів з України, цього року в університеті Газі в Анкарі запроваджене факультативне викладання української мови, інтенсивно розвивається регіональне співробітництво — все це, безумовно, несе у собі позитивний вплив на весь спектр різнопланових взаємовідносин між Україною і Туреччиною.
