Багатим країнам, які зібралися на економічний саміт країн Великої Сімки в Кельні в червні цього року, було що сказати з приводу своїх відносин з бідними країнами. По- перше, вони припустили, хоча й не визнали цього цілковито, що їхні попередні спроби скоротити борги країн, що розвиваються, зазнали поразки. Таким чином вони дали сигнал для початку розгортання нової програми (негайно названої Кельнською ініціативою), яка була б спрямована на подальше скорочення боргового тягаря так званих бідних країн, які дуже заборгували (Highly Indebted Poor Countries — HIPC). По-друге, вони доручили Міжнародному Валютному Фонду і Світовому Банку переглянути свої стратегії розвитку, щоб більшою мірою сфокусуватися на соціальних проблемах, особливо на освіті та охороні здоров'я.
Звичайно ж, можна цілком цинічно поставитися до обох заяв. Зрештою, протягом багатьох років більшість об'єктивних оглядачів чітко усвідомлювала, що у багатих країн немає стратегії щодо скорочення невиплачуваних боргів бідних країн, однак таких критиків закликали до спокою, стверджуючи, що все йде своїм звичаєм. Більше того, лише міністри фінансів країн Великої Сімки могли вірити в те, що МВФ і Світовий Банк правильно чинили стосовно найбідніших країн. Насправді ж їхні дії часто призводили до катастроф або просто були недоречними. МВФ особливо не має стратегії довгострокового економічного розвитку, хоча Сполучені Штати і присвоїли МВФ провідну роль у справі економічного розвитку в десятках бідних країн.
Іншим приводом для цинізму є те, що країни Великої Сімки почали діяти головним чином не з власної ініціативи, а у відповідь на благання з боку світового громадянського суспільства зробити що-небудь в ім'я найбідніших цього світу. Віра в Кельнську ініціативу неабияк впливає на міжнародний рух, відомий під назвою «Ювілей-2000», — рух простих людей, який грунтується на біблійній концепції ювілею, згідно з якою несплачені борги слід пробачити, щоб дати можливість боржникові почати нове життя. Рух «Ювілей-2000» має своїх прихильників у всіх куточках земної кулі, до їхнього числа входять Папа Римський Іоанн Павло Другий, рок-зірки типу Боно з ірландської групи U2 і неурядові організації, які представляють численні релігії та професії.
Однак, намагаючись зрозуміти Кельнську ініціативу, нам слід бути вище цинізму, головним чином для того, щоб змусити країни Великої Сімки зробити все необхідне для забезпечення успіху ініціативи. Оприлюднені в Кельні деталі iніціативи виявилися такими, що розчаровують, але вони ще можуть змінитися під тиском міжнародної громадськості. Принаймні ініціатива веде в правильному напрямку.
Мотивація негайних дій задля блага найбідніших країн очевидна. Загалом населення 42 країн, які є частиною ініціативи HIPC, становить приблизно 700 мільйонів осіб. Близько трьох чвертей цих людей живе в Африці. Загалом середня тривалість життя населення країн HIPC становить приблизно 50 років, порівняно з 78 роками в багатих країнах. Близько третини дітей не отримує достатнього харчування і як наслідок все життя страждає від фізичної і розумової неповноцінності. Значна їхня кількість ніколи не закінчить навіть початкову школу і не зможе відігравати ефективну роль у сучасному суспільстві. Лютують захворювання, серед яких епідемія СНІДу, який вбив у Африці минулого року близько 2 мільйонів осіб, і малярія, яка забрала більше ніж один мільйон життів.
Успішна Кельнська ініціатива була б побудована на таких принципах. По-перше, борги країн, які страждають від надзвичайної убогості та хвороб, має бути повністю пробачено. Приблизно 25 з 42 HIPC країн, можливо, потребують повного прощення боргу. По-друге, Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) і Світовий Банк, а не Міжнародний Валютний Фонд, могли б потурбуватися про те, щоб скасування боргів відкрило шлях до нових і честолюбних програм соціальної модернізації, зосереджених на освіті та охороні здоров'я.
ПРООН слід перетворити свою щорічну Доповідь про Людський Розвиток на конкретне керівництво до суспільних дій, щоб допомогти забезпечити кожну країну, що розвивається, ефективними програмами вакцинації дітей, запобігання СНІДу, харчування дітей, які не доїдають, поліпшення доступу до чистої води та медичного обслуговування новонароджених. ПРООН також повинна взяти на себе завдання координування діяльності спеціалізованих агентств Організації Об'єднаних Націй заради блага найбідніших у світі, щоб гарантувати ключовим організаціям (таким як Дитячий Фонд Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) і Всесвітня Організація Охорони Здоров'я (ВООЗ)) доступ до необхідних для виконання своєї місії фінансових ресурсів.
Поки що заяви кельнського саміту недостатньо відповідають своїм цілям. Пропозиції про скасування боргу все ще надто малі. МВФ продовжує відігравати надто велику роль. Завдання суспільної охорони здоров'я, як і раніше, мають дуже низький пріоритет. Але нам слід сподіватися й чинити тиск на міжнародні організації та багаті країни. Міжнародний вплив уже спрямував вчинки країн Великої Сімки в нове й правильне русло. Однак, якщо продовжити всесвітній рух за справу світової справедливості та економічного розвитку, то можна здійснити набагато шляхетніші програми заради найбідніших у світі.
Проблема боргів найбідніших країн міжнародним фінансовим організаціям і багатим державам «сімки», на думку багатьох фахівців, загрожує стати однією з глобальних проблем наступного століття. «Боргова яма», в якій перебуває «третій світ», дедалі більше стає чинником, який провокує безнадійну бідність мільйонів людей, жорстокі суспільні та етнічні конфлікти, загрожує світовій стабільності. Все це, а також тиск громадськості й усвідомлення західними елітами того факту, що борги найбідніших країн все одно є переважно такими, що ніколи не будуть повернуті, змушує «багату Північ» шукати нові схеми «опіки» над «бідним Півднем». Такий пошук було започатковано на нещодавній зустрічі лідерів «сімки» в Кельні, й він отримав назву Кельнської ініціативи. Аналіз і перспективи цієї iніціативи — в статті відомого економіста Дж. Сакса.
Для України ця ініціатива має, схоже, двоїсте значення. З одного боку, хоча зовнішній борг країни зріс за останні п'ять років, за різними оцінками, у 20—25 разів (нині — близько $12 млрд.), до «рівня» найбідніших країн Україні поки що далеко. З іншого, тенденція поки що не обнадіює — за даними глобального звіту ООН «Людський розвиток-1998», реальний ВВП на душу населення скоротився вдвічі (з $5010 до $2230). Тобто ініціатива «сімки», здавалося б, свідчить про зрушення в розумінні проблем найбідніших країн. От тільки чи хочемо ми, щоб Україну (а після ще п'яти років таких «перетворень» це дуже можливо) «розуміли» таким чином? Адже відомо, кому все прощають і на кого «не ображаються».
