Ірландські виборці під час п’ятничного референдуму підтримали ратифікацію Лісабонського договору, покликаного реформувати Європейський Союз. Тим самим Дублін зняв із себе тягар відповідальності — за уповільнення процесу поглиблення інтеграції ЄС через негативний результат торішнього референдуму. Нагадаємо, що Договір про реформи може набрати чинності лише з ратифікацією кожною з 27 країн-членів ЄС. При цьому Ірландія — єдина країна Євросоюзу, в якій конституція передбачає обов’язкове проведення референдуму з цього приводу.
Згідно з офіційними результатами, за договір віддали голоси мільйон 214 тис. 268 виборців, проти — 594 тис. 606 осіб. Таким чином, співвідношення прибічників і противників склало відповідно 67,1 % і 32,9 %, або, простіше кажучи, два до одного.
«Сьогодні ірландський народ висловився ясно й голосно. Це чудовий день для Ірландії, це чудовий день для Європи. Ми як нація зробили рішучий крок до сильнішої, більш справедливої та кращої Ірландії — сильнішої, більш справедливої та кращої Європи. Сьогодні ми сказали іншим країнам Європи, що ми на їхньому боці, щоб рухатися разом уперед. Ми зробили це, бо знаємо, що разом ми кращі й сильніші», — так охарактеризував результати голосування прем’єр-міністр Ірландії Браян Ковен.
Голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу вітав рішення Ірландії. «Позитивне голосування з питання про Договір я розглядаю як знак довіри ірландського народу до Європейського Союзу, як щире бажання бути членами ЄС, нарешті, як знак того, що Ірландія визнала, наскільки важливу роль відіграє Євросоюз у боротьбі з економічною кризою», — сказав він.
Влада Ірландської Республіки погодилася на проведення повторного референдуму стосовно Лісабонського договору після того, як отримала від ЄС гарантії ряду поправок до деяких статей договору. У цих статтях офіційний Дублін вбачав причини торішнього негативного результату референдуму. Йдеться про питання військового нейтралітету, заборони на аборти й податкову систему.
Цікаво, що всі основні політичні партії виступали за ратифікацію договору. За 18 місяців, що минули після референдуму, на якому ірландці відхилили документ, у країні сформувався потужний табір «Так», до якого ввійшли всі найбільші політичні партії (за винятком націоналістичної Шинн Фейн) і відомі представники ірландського істеблішменту. Вони переконували виборців, що якщо вони знову заблокують Лісабонський договір, то країна опиниться на політичному узбіччі Європи. Й агітація подіяла; це стало зрозуміло задовго до оголошення офіційних результатів. Опитування громадської думки й неформальні опитування виборців на виході з дільниць для голосування свідчили, що кількість ірландців, які погодилися з ратифікацією, становитиме близько 60%.
Однак навіть після позитивного голосування ірландців на шляху до ратифікації Лісабонського договору ще чимало перешкод. Адже договір не ратифікувало дві країни — Польща та Чеська Республіка. Якщо бути точнішим, ратифікація Лісабонського договору уперлася в позицію президентів Чеської Республіки та Польщі, парламенти яких ратифікували цю угоду. Щоправда, польський президент Лех Качинський обіцяв підписати договір про реформи, щойно за нього проголосують ірландці. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, дізнавшись про результати референдуму, сказав, що польський президент швидко поставить підпис під цим документом. Польський прем’єр також висловив думку, що не хотів би, аби після ірландського референдуму Польща вважалася країною, яка зупинила процес інтеграції у Європі.
Жорсткішу позицію стосовно Лісабонського договору займає чеський президент Вацлав Клаус, відомий своїми євроскептичними поглядами. До речі, в день референдуму він брав участь в організованому мітингу протесту проти Лісабонського договору у Празі. На думку спостерігачів, Клаус здатний вставити палиці в колеса та сповільнити складний процес ратифікації Лісабонського договору на кілька місяців. Клаус заявив, що не підпише договір, доки Конституційний суд не розгляне юридичний запит групи чеських сенаторів за цим договором. Тим часом чеський прем’єр-міністр Ян Фішер заявив, що його країна ратифікує Договір про реформи до кінця року.
Схоже, що до кінця року визначиться і перший президент Євросоюзу, якого керівники країн Старого Світу обиратимуть серед своїх нинішніх або колишніх колег. Наразі фаворитом гонки за цю посаду, яка ще офіційно не розпочалася, вважається колишній прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер, котрий працює зараз спеціальним представником щодо Близького Сходу. Втім, як зазначають спостерігачі, він має чимало серйозних конкурентів, один із яких — прем’єр-міністр Голландії Ян-Петер Балкененде, кандидатуру якого може підтримати канцлер Німеччини Ангела Меркель, а її голос цілком може виявитися вирішальним, вважають експерти.
