Неписаний закон дипломатії стверджує: ні в якому разі не
можна казати всього, що насправді думаєш. Його порушення дорого обійшлося
минулого тижня для Франції: слова прем’єр-міністра Ліонеля Жоспена про
те, що Париж фактично підтримує останні ізраїльські удари по позиціях угруповання
«Хезболла» в Південному Лівані шокували арабський світ. Безпрецедентний
випадок: палестинські студенти закидали Жоспена камінням, і він змушений
був скоротити свій візит до Ізраїлю та Палестинської автономії. Жак Ширак,
президент Франції, був змушений вночі в суботу випустити комюніке, в якому
стверджується, що політика країни на Близькому Сході залишається незмінною,
а Ізраїль і Ліван закликаються до врегулювання відносин у дусі довіри.
Очевидно, президент Ширак був не в доброму гуморі — інакше б французька
преса не поспішала з прогнозами щодо кінця так званого політичного співіснування
між правим президентом та лівим урядом — який, до речі, за 1000 днів при
владі виявився найбільш успішним за багато останніх років. Головний біль,
який отримав Париж внаслідок не надто обережної заяви прем’єра Жоспена,
видно, триватиме ще довго. У зовнішній політиці, принаймні на довгий час
втрачено можливість вийти в лідери близькосхідного врегулювання, зігравши
на традиційно дружніх відносинах з арабськими країнами. У внутрішньому
житті не обійдеться без проблем з численною арабською діаспорою, а служби
безпеки муситимуть пильнувати втричі сильніше, ніж досі. Міжнародне звучання
скандалу було дещо пом’якшене й тим, що голова Палестинської автономії
Ясір Арафат на весь світ вибачився за інцидент і палко розцілувався з Жоспеном.
І тим, що Франція не просто заявляє про свою підтримку ідеї створення незалежної
палестинської держави, але й одночасно збільшує свою фінансову допомогу
Палестині. Саме залежність від західної допомоги змушує принаймні палестинських
політичних лідерів прилюдно демонструвати свою дедалі зростаючу приязнь
до Ізраїлю — тоді як у палестинському суспільстві Ізраїль ще дуже довго
вважатиметься ворогом і загарбником. А рух «Хезболла», давно кваліфікований
цивілізованим світом як терористичний — героїчним рухом арабського опору.
Що, до речі, й почув Жоспен від розлючених палестинських студентів.
Напевне, врятувати ситуацію й зберегти при цьому обличчя
можливо — недарма ж французька дипломатія вважається чи не зразковою. Свою
справу, очевидно, зробить і французька економічно-фінансова потуга, інтереси
якої завжди були тісно пов’язані з Близьким Сходом та Перською затокою.
Але загалом доведеться, очевидно, визнати, що Західна Європа так звикла
комфортно себе почувати в тіні єдиної на сьогодні супердержави, що навіть
у грі на своєму полi припускається непростимих помилок.
