У травні світ відзначить 60-ту річницю закінчення Другої світової війни в Європі. Але замість радісних приготувань до цього дня країни Балтії — Естонія, Латвія й Литва, які лише 15 років тому здобули незалежність, втрачену ними під час війни, перебувають у складному становищі.
Глави цих трьох держав отримали запрошення взяти участь в урочистостях, які відбудуться в Москві, з нагоди перемоги Червоної армії над нацистською Німеччиною. Але приймаюча сторона — Росія у вигляді Радянського Союзу — сприяла найкривавішій війні в європейській історії, закінчення якої вона має намір відзначати. Звісно, СРСР спровокував цю війну спільно з Адольфом Гітлером, але його відповідальність незаперечна.
Проведення урочистостей на Красній площі і, таким чином, висунення сьогоднішньою Росією на передній план перемоги Радянського Союзу є також і святкуванням завоювань у цій війні. Одним із цих завоювань була моя країна — Литва, приєднання якої до сталінської імперії супроводжувалося незліченними трагедіями. На відміну від Німеччини, Росія так і не визнала свою відповідальність за початок війни і за смерть багатьох невинних людей.
Таким чином, колишню підневільну державу запрошують відсвяткувати свою неволю. Саме тому майже всі литовці, та й більшість жителів країн Балтії, відчувають нудоту при одній думці про можливість того, що їхні лідери відзначатимуть цю річницю в Москві. Але естонці, латиші й литовці — не єдині європейці, які мають прочуватися таким чином.
Коли Сталін запропонував Гітлеру свою дружбу навесні 1939 року, офіційно закріплену влітку пактом Молотова—Ріббентропа, нацистські агресори отримали гарантію того, що їм не завдадуть удару зі сходу. Це розв’язало їм руки на заході.
Пакт уклали після погромів «Крісталнахт» у Німеччині, тож радянській стороні було чудово відомо, яка доля чекала євреїв у Польщі й Литві, котрі, відповідно до першого секретного протоколу, підписаного Ріббентропом і Молотовим 23 серпня 1939 року, мали дістатися Гітлеру. Місяць по тому в такій самій секретності Гітлер продав Литву Сталіну.
Інші країни, розташовані між Німеччиною та СРСР, були також засуджені до зникнення як держави — рано чи пізно. Ставлення до їхнього населення було таке, немов його не існувало, територія була єдиним, що мало сенс для агресорів. Складається враження, що смертні вироки й тортури, яких згодом зазнали цілі народи й мільйони людей, треба мовчки прийняти сьогодні й шумно відсвяткувати 9 травня в Москві. Деякі російські чиновники хочуть увінчати урочистості відкриттям пам’ятника Сталіну.
Коли гітлерівський вермахт завдав удару по Заходу, СРСР належним чином підтримав Німеччину у війні проти Польщі, Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Данії, Норвегії та Великої Британії. У результаті міста в цих країнах зрівняли із землею і люди загинули не лише від рук нацистів, а і їхніх радянських союзників, які вторглися в Польщу і забезпечували вермахт для війни із Заходом. Навзамін сталінський СРСР отримав свободу дій щодо Фінляндії, а також дозвіл на окупацію Естонії, Латвії, Литви й частини Румунії.
Згідно із законом, коли два злочинці закріпляють свій договір кров’ю своїх жертв, ця дія залишається злочином. Те саме стосується й двох найбільших європейських злочинців ХХ століття. Ми не повинні забувати злочини, скоєні спільно Гітлером і Сталіним як союзниками, тільки тому, що пізніше вони стали ворогами.
Кров жертв Другої світової війни вимагає справедливості й правосуддя, але найбільше вона вимагає правди про те, хто й що спричинило їхню трагічну долю. Якщо ті, хто збереться 9 травня в Москві, зроблять щось для виправдання воєнних злочинів Радянського Союзу, вони продемонструють свою бездушність до мовчазного заклику десятків мільйонів невинних людей, загиблих під час війни. Єдиним істинним переможцем буде дух цього зла .
Вітаутас ЛАНДСБЕРГІС, перший посткомуністичний президент незалежної Литви, член Європейського парламенту
