Сполучені Штати постійно повторюють, що хотіли б завершити обговорення з Росією планів щодо внесення змін у договір з ПРО від 1972 року до зустрічі президентів Путіна і Буша, яка повинна відбутися в листопаді. Переговори з цього питання триватимуть наступного тижня в Москві. Однак, на думку багатьох російських політиків, досягти угоди з США з питань ПРО в листопаді не вдасться. Російська сторона розглядає майбутній саміт як «проміжний етап» у створенні рамок переговорів двох держав з проблем ПРО і скорочення наступальних озброєнь. США, тим часом, намагаються переконати Росію у своїй рішучості розгортати системи ПРО. «Файшненшл Таймс» цитує міністра оборони США Доналда Рамсфельда: «Якщо у росіян складеться враження, що Сполучені Штати не зацікавлені в тому, щоб продовжувати роботу над створенням системи захисту від балістичних ракет, у їхніх інтересах буде не укладати з нами ніяких угод».
Останнім часом між Росією і Америкою було проведено багато зустрічей на вищому рівні, в тому числі і переговори між міністрами оборони. На всіх цих зустрічах у центр уваги було поставлено наростаючу проблему, пов’язану з договором про протиракетну оборону (ПРО).
Хоча тон цього діалогу змінився, відтоді як до влади шість місяців тому прийшла адміністрація Буша — риторика Америки пом’якшала, і між президентами обох країн встановилося взаєморозуміння — але особисто я не вважаю, що це має значення. Зрештою, значні угоди між двома цими країнами були досягнуті між лідерами Росії і Америки, які були явно недружелюбні один до одного. Дійсно, особисті відносини часто заважають дипломатичному діалогу і можуть підміняти серйозні рішення і переговори.
Таким чином, поліпшена риторика має значення тільки «в межах». А реальне значення має тільки практичний діалог, і якраз зараз його немає. Це особливо вірно в тих випадках, коли мова йде про насущні питання стратегічних відносин, включаючи договір про протиракетну оборону і наступальні озброєння. Я не хочу створювати дуже похмуру картину, але Генуезькі угоди, досягнуті президентами Путіним і Бушем в Генуї, і «консультації», що проводилися відтоді, не мають під собою твердої основи і ні до чого не призводять.
Чому йдеться про консультації? Тому що Америка не хоче підтримувати переговори. Дипломатичні переговори передбачають, що якщо я даю вам щось, то ви також даєте мені щось. Я йду на поступки, і ви у відповідь також йдете на поступки. Дипломатичне ведення переговорів має на увазі серйозні дискусії і пошук рішень, що забезпечують баланс інтересів. А консультації? Тут я висловлюю вам свою точку зору, а ви мені — свою. Я говорю, що я з вами не згодний, а ви не погоджуєтеся зі мною. Ось чим закінчуються «консультації» — нічим.
Звичайно, можна сказати, що консультації допомагають прояснити позиції, наприклад, стосовно тих положень Договору з ПРО, які не задовольняють Америку. Але давайте будемо реалістами. Вашингтон не має наміру розкривати свої карти. Навіщо? Адміністрація Буша збита з пантелику зміною в розставлянні сил в Сенаті, союзники просять не робити дій в односторонньому порядку, і було б недоцільним з дипломатичної точки зору йти на розрив з Росією, коли у США є труднощі в налагодженні відносин з Китаєм.
Таким чином, щоб полегшити вихід з цієї скрутної ситуації, Америка займається «дипломатичними танцями» навколо проблем наступальних і оборонних озброєнь, але нічого не обговорює всерйоз. Один крок уперед, два кроки назад. Державні чиновники більш низького рангу згодом заперечують те, про що йшлося в заявах, зроблених вгорі.
Ця ситуація задовольняє американців, оскільки час працює на них. Дипломатичні танці, що продовжуються, дозволять адміністрації США вирішити проблеми з союзниками і Сенатом США, переконавши обох, що не відбувається нічого жахливого, і тому вони можуть поступово починати робити те, що хочуть. У даний момент Америка не турбується про проблему розгортання системи протиракетної оборони, оскільки вона ще не упевнена ні в одній з наявних схем. Їй необхідно провести випробування, пов’язані з проведенням різних заходів, які заборонені Договором з ПРО, включаючи випробування систем, що базуються на наземних, морських і повітряних засобах доставки і т.д.
Договір з ПРО — це перешкода, яку американці прагнуть розмити в атмосфері взаємних запевнень і загальних політичних декларацій, з тим, щоб пом’якшити струс. Ось чому міністр оборони США Дональд Рамсфельд не прагнув дійти будь-яких угод під час свого останнього візиту до Москви. Він просто ще раз виклав позицію Америки з цього питання, кажучи про ядерну загрозу, яку представляють «країни-ізгої», хоча насправді йдеться про Китай. США не можуть відкрито заявити, що система національної протиракетної оборони США (НПРО) націлена на Китай і обмежену кількість міжконтинентальних балістичних ракет, які у нього є.
Всі консультації, як попередні, так і ті, що планується провести під час візиту Володимира Путіна до Америки цієї осені ніколи не призведуть до вироблення практичних угод, доти, поки не буде створено твердої основи для переговорів, як це було протягом 30 років. Тим часом Америка може використати час і розпочати випробування, направлені на підрив договору з ПРО. Насправді протокол 1997 року із стратегічних систем ПРО і систем ПРО театру військових дій дозволяє США провести випробування численних систем, за умови, що при цьому не порушуються допустимі межі.
Наприклад, дозволені випробування будь-якої зброї, розрахованої на враження цілей, що летять зі швидкістю не більше за 5 км/сек, і випробування ракет-перехоплювачів наземного, морського і повітряного базування. Єдине обмеження полягає в тому, що ракети-перехоплювачі наземного і повітряного базування не повинні мати швидкість понад 5,5 км/сек, а допустима швидкість для ракет-перехоплювачів морського базування не повинна перевищувати 4,5 км/сек. Не порушуючи встановлених обмежень, американці можуть працювати над такими системами протягом тривалого часу.
В будь-якому випадку Америка не зможе вийти з договору з ПРО, просто в гніві гримнувши дверима, як це багатьом здається. Вони думають, що президент США скаже: «Ми доводимо до відома всіх учасників договору з ПРО (а саме: Росію, Україну, Білорусь і Казахстан), що, згідно з умовами Пункту 15 Договору, після закінчення шести місяців ми припиняємо вважати себе пов’язаними умовами Договору внаслідок виникнення загрози нашим національним інтересам». У будь-якому випадку, це не може трапитися так швидко.
Навпаки, Америка зможе вийти з договору тільки тоді, коли почне розгортати свою протиракетну систему, а цього не трапиться протягом декількох років. Цей договір не можна зруйнувати одним ударом, але його положення можуть розмиватися і підриватися доти, поки всі не повірять, що договір мертвий. Тим часом американці можуть намагатися створювати надійні системи, і це не факт, що вони в цьому досягнуть успіху. Зрештою, всі попередні спроби провалилися. На той момент технологія не була готова для цього, і ніхто не може гарантувати, що вона готова зараз.
Все залежить від технологічних досягнень і також від того, що Росія буде робити зі своїми стратегічними ядерними засобами стримування. Якщо Росія дуже сильно скоротить свій ядерний арсенал, то американська система, розроблена як захист від нападу з боку Китаю, буде ефективною також і проти Росії, незалежно від того, які політичні заяви при цьому робляться. Якщо система, над якою працюють американці, буде здатною перехопити 200 боєголовок (а саме на це вона розрахована), то через 15 років така система може бути використана для нейтралізації Росії, якщо брати до уваги те, що ми маємо намір зробити з нашим ядерним арсеналом стримування.
