Через випадковий збіг цей рік насичений датами найзнаменитіших лідерів Франції з часів Наполеона. Шарль де Голль народився 120 років тому в Ліллі. Помер він 40 років тому в своєму будинку в Коломбо ле-дез-Егліз через серцевий напад, коли увечері розкладав пасьянс. Сімдесят років тому він виголосив свій знаменитий заклик до опору на ВВС після того, як прилетів до Лондона із Франції, яка була завойована в червні 1940 року.
На цей рік також випадає ювілей, який відзначається значно менше: випадок, коли де Голль показав, як його рідкісне поєднання скерованості, політичного мистецтва та риторичних здібностей може бути використане для придушення незламної опозиції. Це було центральним моментом у створенні П’ятої республіки, яка продовжує існувати донині. Війна в Алжирі відіграла вирішальну роль у поверненні де Голля до влади в травні 1958 року у віці 67 років. Хоча в його мемуарах ми знаходимо характерний портрет лідера, який знав, що робив, мої нові дослідження його біографії показують, що його політика стосовно кризи на Середземному морі поєднувала в собі як надії, так і розчарування. Він сподівався, що Франція зможе воєнним шляхом здолати Фронт національного звільнення (ФНО), і був розчарований надзвичайно брудною політичною ситуацією на місці й труднощами переконання поселенців у тому, що збереження їхнього статус-кво було неприйнятним.
У 1958 році він заявив натовпу, в основному з європейських переселенців, у Алжирі: «Я вас зрозумів». Але до 1960 року ейфорія поступилася місцем прихованій ненависті серед тих, кого він використовував, аби знову прийти до влади, але які тоді бачили в ньому зрадника, котрого потрібно нейтралізувати разом із режимом, що привів його до влади. Каталізатором подій, відомих як «тиждень барикад», було опубліковане в німецькій газеті Sueddeutsche Zeitung інтерв’ю генерала парашутно-десантних військ Жака Массю, у якому він сказав, що частина армії пошкодувала, що знову попросила де Голля прийти до влади, не зрозуміла його політику й була розчарована тим, що він лишився «людиною лівих». Массю відразу ж прибрали у бік — на командну посаду в одній із провінцій Франції.
Було оголошено загальний страйк, ополчення зі студентів ринуло на барикади в центрі Алжиру. Коли поліцейські атакували барикади зі сльозоточивим газом, переселенці відкрили вогонь. У ході наступної перестрілки загинуло 14 членів сил безпеки й вісім демонстрантів, а 200 людей отримали поранення. Де Голль був у Коломбо, але повернувся до Парижа. Чиновник, який бачив його у коридорі палацу, пам’ятає, що він бурмотів: «Ну й справи! Ну й справи!» На засіданні кабінету міністрів він наполягав, що необхідно впоратися із цим викликом новій республіці. Викликавши наступника Массю, генерала Жана Крепена, де Голль сказав: «Європейці не хочуть, аби араби зробили вибір, [проте] мусульмани не хочуть бути бретонцями. Якщо армія потерпить невдачу, то Алжир [і] Францію чекає невдача».
Вирішальний момент настав тоді, коли де Голль у військовій формі виступив по телебаченню і продемонстрував своє майстерне володіння цим новим засобом інформації. «Отже, моя мила й давня країна, перед нами знову постає складне випробування», — сказав він. Наполягаючи, що самовизначення є єдиним шляхом вперед, він закликав армію відмовитися навіть від пасивного зв’язку з повстанням і доручив їй відновити громадський порядок. Якщо держава схилиться перед труднощами, «Франція буде не чим іншим, як бідною зламаною іграшкою, плаваючою в океані невизначеності» — попередив він.
Протягом 15 хвилин після того, як з екрана зникло обличчя генерала, 40 військових частин у Алжирі заявили про свою лояльність. Людей на барикадах переконали покинути свої фортеці. Провал воєнного перевороту став першим випадком, коли республіканська влада Парижа змогла утвердитися над переселенцями з Європи, які допомогли зруйнувати Четверту республіку. Твердість де Голля і риторика — варто визнати, цьому сприяла також нерішучість повсталих — встановили примат держави. Наступного дня в де Голля було видовжене лице, але він був несхитний і повний енергії. Національна Асамблея надала де Голлю право керувати на правах надзвичайних повноважень протягом року. П’яту республіку було врятовано, і було перегорнуто ще одну сторінку історії. Презирство з боку де Голля, людини з півночі, до емоційних поселенців по той бік моря посилилося. Через два роки після того, як завдяки несхитності де Голля було придушено друге повстання, в результаті укладених в Евіані мирних угод між Францією і Фронтом національного звільнення, Алжир здобув незалежність.
Джонатан ФЕНБІ — автор книги «Генерал: Шарль де Голль і врятована ним Франція».
