Обрання Махмуда Аббаса в Палестині та вибори в Іраку 30-го січня поставили питання сумісності ісламу з демократією в центр світової уваги. Шейх Діа аль-Шакарчі — провідний шиїтський теолог — стверджує, що демократія не лише сумісна з ісламом, а й необхідна для нього.
Протягом останніх 25 років іслам чимдалі більше впливає на політику, і не тільки в ісламському світі. При цьому політичний іслам часто набуває форм радикалізму і терору. Як мусульмани, так і немусульмани не завжди погоджуються між собою щодо міри, якою це є сумісним з істинним ісламом.
Розуміння ісламу істотно відрізняється серед дуже релігійних, помірно релігійних і нерелігійних мусульман, а також серед ісламських учених, політичних партій та організацій. Навіть західні експерти та критики ісламу дотримуються різних поглядів. Загалом, існує два конфліктуючих образи ісламу: мирний іслам, готовий на діалог і співіснування, та фундаменталістський іслам — войовничий і навіть заохочуючий до тероризму.
Існує широко поширена невірна думка, що священні тексти ісламу написані таким чином, що дозволяють двояку інтерпретацію. Але, на мою думку, причиною різних — і часто суперечливих — інтерпретацій є некомпетентний, неправильний підхід, що полягає у відокремленні деяких текстів від загального контексту і тлумаченні їх без глибокого розуміння істинного духу Корану.
Такий підхід до тлумачення священних текстів ісламу, що його застосовують як світські, так і релігійні мусульмани, а також немусульмани, які виявляють цікавість до цього предмета, ставить під питання сумісність ісламу з демократією, а також те, чи допускає іслам мир і поміркованість. Але на основі понад десяти років досліджень і обговорень цього питання я переконаний у сумісності ісламу й демократії. Понад те, на мою думку, демократія не лише дозволена ісламом, а й може навіть стати релігійною нормою.
Моє розуміння випливає з принципу, що міститься в основоположній ісламській теорії правового обгрунтування, згідно з яким, коли важливі релігійні інтереси можуть бути реалізовані тільки за допомогою певного способу дій, цей спосіб дій сам по собі більше не є питанням вибору. Він стає релігійною нормою. Таким чином, якщо встановити, що демократія є засобом реалізації важливих інтересів мусульманського суспільства — а я вважаю, ми можемо це зробити — тоді демократію можна буде проголосити релігійним обов’язком в ісламі.
Навіть якби демократію вважали злом iз погляду ісламу, існує ще один принцип інтерпретації релігійних законів у цій релігії, згідно з яким маленьке зло, навіть якщо воно не дозволене або не рекомендується релігією — може стати дозволеним, рекомендованим і навіть обов’язковим, якщо лише воно може запобігти великому злу.
Інтерес мусульман до демократії можна найкращим чином зрозуміти, маючи ясне уявлення про реальність, у якій живуть мусульмани. Наприклад, у такій країні як Ірак проживає різне населення: араби й курди, суніти й шиїти, не кажучи вже про меншини, утворені різними релігійними й етнічними групами. Понад те, не всі мусульмани є практикуючими, а ті, хто практикує, роблять це по-різному.
Таким чином, релігію не можна нав’язати зверху; люди повинні практикувати її за власним рішенням. Будь-яке насадження релігійної практики лише викликає ворожість до релігії. Тому я вважаю, що політична система, яка найкращим чином сприяє вільному вибору, включно з вибором практикувати іслам, є найкращою системою для ісламу.
Звісно, проблему сумісності ісламу з демократією можна аналізувати з різних поглядів. Один із можливих підходів є суто практичним і полягає у порівнянні демократії з можливими альтернативами. На мою думку, для мусульманської країни існує всього п’ять можливих альтернатив.
Перша альтернатива — це світська диктатура. Вона неприйнятна з двох причин. По-перше, диктатура сама по собі є небезпечною, потворною й неприпустимою; по-друге, світська диктатура не дозволяє ісламським партіям брати нормальну участь у політичному житті. Ми на Близькому Сході маємо багатий досвід такого роду.
Друга альтернатива — ісламська диктатура також можлива. Але й вона неприпустима. Як і у випадку зі світською диктатурою, ісламська диктатура є потворною і руйнівною. Така диктатура завдасть шкоди ісламу, асоціюючи іслам iз несправедливим правлінням і створюючи ісламу ворогів.
Третьою альтернативою є демократія, але зі світськими обмеженнями щодо релігійних партій. Фактично, це буде псевдодемократією, що посягає на право релігійних людей на повноцінну участь у політичному житті. Так само, ісламська демократія з обмеженнями щодо нерелігійних партій буде лише насмішкою над демократією і лише зашкодить ісламу. Такий підхід також є нереалістичним, оскільки в нинішню добу глобалізації будь-які претензії на демократію будуть викриті як хибні.
Отже, на мою думку, істинна демократія є єдиною альтернативою, оскільки вона є найбільш реалістичною та сприяє встановленню миру. Назвемо це демократією, вільною від ідеології — політичною системою, яка допускає обмеження, встановлені зсередини і ніколи ззовні, самого демократичного процесу.
Ми мусимо визнати, що достоїнства демократичної системи були доведені різними країнами світу. Це найкращий спосіб організації суспільства, що грунтується на реальності, а не на ідеалах. То чому ж іракцям не отримати користі з досвіду інших людей?
Шейх Діа аль-Шакарчі — шиїтський теолог, проживає в Багдаді.
