Образ Єгипту в уявленні широкого українського загалу останнім часом значно змінився — ця країна насамперед асоціюється вже не з Асуанською греблею й співпрацею часів соціалістичної солідарності, а з популярними туристичними маршрутами. У міжнародних відносинах Каїр залишається одним із важливих учасників мирного процесу в регіоні. Сполучені Штати покладають великі сподівання на зусилля єгипетського керівництва в реалізації планів щодо реформування країн «Великого Близького Сходу». Завтра Єгипет відзначає національне свято — День революції. Втім, інтерв’ю з Надзвичайним і Повноважним Послом цієї країни в Києві Моною Алі Хашаба «День» присвятив проблемам еволюції — розвитку демократії в арабських країнах.
— Після липневої революції 1952 року Єгипет зазнав багатьох змін, та й взагалі історія вашої країни була буремною. Яким є головний урок єгипетської історії?
— На мою думку, головним уроком єгипетської історії є те, що колонізація не може тривати завжди, особливо коли стикається із сильним бажанням країни стати незалежною. Революція 23 липня 1952 року, в результаті якої Єгипет перетворився із монархії на республіку, стала поворотною точкою нашої історії, докорінно змінила всі сторони життя: політичну, економічну, соціальну. Економіка пізнала два переходи — від ринкової, повністю контрольованої поміщиками та фабрикантами без будь-якої уваги до соціального життя, до державної економіки і назад — знову до ринкової. Останні трансформації приділяли велику увагу соціальним реформам, що йшли пліч о пліч з економічними.
У політичному аспекті демократія була ретельно розвинута і поліпшена згідно з нашими цінностями, традиціями та релігією. Зараз ми маємо вільну пресу, в Єгипті є опозиційні партії, кожна з яких має свою газету, що вільно критикує владу. Нещодавно було створено Національну раду з прав людини, яку очолює доктор Бутрос Галі, колишній Генеральний секретар ООН.
Хочу додати: не існує певного стереотипу демократії, і демократія не може бути нав’язана однією країною іншій, вона повинна йти від самого народу, щоб залишатися відповідною його цінностям і традиціям.
— Але за часів глобалізації ви не можете уникнути впливу ззовнi. Країна, яка сьогодні зазнає найбільшого зовнішнього впливу, це, безумовно, Ірак. Як ви оцінюєте вплив процесів, що відбуваються в цій державі, на близькосхідний регіон?
— Звичайно, ми не можемо уникнути зовнішнього впливу, але ми повинні приймати те, що нам підходить, і відкидати те, що не підходить. Що ж до Іраку, то це унікальний випадок. Напевно, лише згодом ми зможемо говорити про «іракську модель», а поки що зарано це робити. Країна досі страждає від браку безпеки — навіть тепер, коли владу перебрав місцевий уряд. Ніхто не може сказати нічого певного про те, що зараз діється в Іраку і що буде в майбутньому. І донині жодна із західних країн не вплинула на жодну зі сторін іракського життя.
— У чому полягає різниця між західним та східним типом демократії?
— Звичайно, можуть бути спільні риси між західним і східним баченням демократії. Ця подібність полягає в правовій системі, це Конституція, закони та інституції. Це спільне для демократій в різних країнах, західних і східних, північних і південних. Різниця полягає в тому, що існують певні аспекти соціального життя, які дозволяє демократія Заходу, але наші традиції й цінності не можуть цього прийняти. Демократія в Японії відрізняється від демократії в Британії чи Індії або Сенегалі. Крім того, погодьтеся, що перед обличчям міжнародного феномену тероризму демократія в усьому світі вже не та, що раніше.
— То ж які специфічні форми втілення демократії притаманні Єгипту?
— Як я вже сказала, з початку 80-х років Єгипет розвинув демократію, сьогодні в нас є політичні партії, свобода преси, Рада з прав людини.
— Це результат зовнішнього впливу?
— Це природний розвиток єгипетського суспільства, звичайно, поєднаний із впливом з-за кордону, оскільки світ зараз можна вважати одним великим селом. Ідеї, погляди, культури взаємодіють.
— У Єгипті відбудуться президентські вибори чи референдум про подовження повноважень глави держави?
— Ще зарано говорити про вибори, однак я хочу наголосити, що президент Мубарак є ініціатором економічного розвитку та політичної свободи в Єгипті. Це може підтвердити кількість заводів та великих національних проектів, заснованих з 1981 року до сьогодні, свобода слова та преси, існування опозиційних партій. На міжнародному рівні Хосні Мубарак дуже добре відомий своїм мудрим поглядом на багато регіональних та міжнародних проблем, серед яких врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту, перша й друга іракська війна, глобальний феномен тероризму.
— Що потрібно для того, щоб Близький Схід можна було уявити без тероризму?
— Однозначно — потрібно, щоб на Близькому Сході панувала справедливість. Дуже важливо визначити, хто є терористом, і відокремлювати це поняття від самозахисту та захисту своїх прав. Ми повинні знати, що тероризм не має паспорта і не знає кордонів. Тому ми повинні розібратися зі справжніми глибинними причинами цього явища. Хочу наголосити, що президент Мубарак був єдиним, хто запропонував скликати кваліфіковану міжнародну конференцію з проблем тероризму та його глибинних причин (несправедливість, бідність, гноблення). На моє переконання, потрібно розв’язати, що дуже складно, глобальні політичні й економічні проблеми, покласти край прірві між дуже багатими й жебраками. На початку XXI століття люди помирають від голоду, від СНІДу! І байдужість є не меншою проблемою, ніж голод та хвороби.
— Чи можливе примирення на Близькому Сході?
— Я оптимістка за натурою. Усе є можливим, коли превалюватиме право народу на незалежність та справедливість. В історії ви не знайдете жодного питання, яке було б розв’язане за допомогою війни. Мир не може бути принесений на танку. Тільки переговори принесуть примирення. Єгипетське суспільство готове до цього і дуже на це сподівається.
— Перебуваючи в Єгипті, я була вражена контрастом між красою природних багатств вашої країни та бідністю міст, зокрема Каїра...
— Якщо ви поїдете до будь-якої країни, навіть до держав із найвищим рівнем економічного розвитку й демократії, ви побачите бідних людей та багатих. Уряд Єгипту робить усе можливе для подолання бідності, але в нас немає чарівної палички. В Єгипті, попри бідність, ніхто не помирає від голоду: багаті допомагають бідним. Ми також маємо дуже ефективну систему соціального забезпечення. До речі, мечеті та церкви в Єгипті відіграють ключову роль у фінансовій та медичній допомозі бідним прошаркам населення.
— Єгипет тривалий час перебував під владою інших країн. Чи не відчуває ваше суспільство певного психологічного постколоніального синдрому?
— Єгипет — унікальна країна. Нашій історії понад сім тисяч років — і ці роки впливають на наше майбутнє. Ми — і африканська, й арабська, і мусульманська країна, й країна фараонів; земля, на якій перемішалися багато народів. Ми мали першу королеву у світі — Хатшепсут. Жінки Єгипту сьогодні сповна користуються правами та свободами, у нас є жінки-міністри, ми маємо 50 жінок-послів у інших країнах.
Так, ми були окуповані тривалий час нашої історії; наприклад, 70 років Єгипет був британською колонією, і це дало єгиптянам стійкість, терпіння, наполегливість. Зауважте, що нашою рідною мовою залишилася арабська — на відміну від інших країн, які зазнали культурного та економічного впливу країн-колонізаторів.
