Кілька днів увесь східний світ, а з ним і значна частина західного, із непідробним інтересом спостерігали за тим, як Кувейт визначався із кандидатурою нового лідера країни — еміра. А подивитися було на що — два претенденти, прем’єр-міністр Сабах аль-Ахмад аль-Сабах та його конкурент, офіційний спадкоємець, 75-річний шейх Саад аль-Абдалла аль-Сабах, надали своїй суперечці значного публічного розголосу.
За усталеною традицією влада у Кувейті час від часу переходить до представників двох кланів: аль-Джабер та аль-Сабах. Попередній емір, представник клану аль-Сабах, Ябер аль-Ахмад аль-Сабах, керував країною з 1978 року. У 2001 році він переніс інсульт, і з того часу стан його здоров’я постійно погіршувався, в результаті чого протягом кількох останніх років Кувейтом фактично керував прем’єр-міністр Сабах аль-Ахмад аль-Сабах. Але 15 січня цього року старий і хворий емір помер. Відповідно до закону, його наступником став офіційний спадкоємець, шейх Саад аль-Абдалла аль-Сабах. Але уряд країни відразу попросив парламент країни позбавити шейха емірських повноважень, посилаючись на закон від 1964 року. Відповідно до нього, якщо емір не може керувати країною за станом здоров’я, кабінет міністрів має законне право звернутися до парламенту з проханням відсторонити хворого політика від влади. Для ухвалення такого важливого рішення необхідно дві третини голосів парламенту.
У відповідь на це Саад аль- Абдалла аль-Сабах подав до парламенту прохання (яке фактично прозвучало як вимога) провести у вівторок офіційну церемонію складання його присяги у якості нового еміра. Такий хід подій викликав небувалу публічну суперечку між різними гілками однієї королівської сім’ї, що почала загрожувати країні реальною політичною кризою. Якщо згадати той факт, що Кувейт контролює близько 10% від усіх розвіданих нафтових запасів у світі, то стає очевидно, що політична непередбачуваність та нестабільність у цій країні може автоматично призвести до нового стрибку цін на «чорне золото» на світовому ринку. А такий сценарій зовсім не до вподоби всім споживачам нафти, але насамперед — США, адже окрім певної економічної залежності від кувейтської нафти, у обличчі Кувейту Вашингтон має одного із ключових союзників у близькосхідному регіоні.
За кілька днів більшість членів правлячої династії все ж дійшли згоди, що країну повинен очолити чинний прем’єр-міністр Сабах аль-Ахмад аль-Сабах, а Саад аль-Абдалла аль-Сабах має добровільно відмовитися від емірських повноважень. Адже 75-річний шейх дійсно має значні проблеми зі здоров’ям і, за свідченням очевидців, він навряд чи зміг би навіть прочитати текс своєї присяги. За інформацією місцевої преси, більшість жителів Кувейту, наляканих можливістю політичної кризи, також висловилися за підтримку добровільного зречення.
Поступово аргументи більшості таки подіяли — після довготривалих переговорів Саад аль-Абдалла аль-Сабах погодився на добровільне зречення. За свідченням депутата парламенту Насера аль-Сенеха, 75-річний Саад дав остаточну згоду в обмін на деякі поступки щодо нього зі сторони інших членів правлячої династії. А фінальну крапку у політичній суперечці між усіма учасниками поставив парламент країни. У вівторок, 24 січня він провів формальну процедуру — відмовив законному спадкоємцю шейху Сааду аль-Абдаллі аль-Сабаху у проведенні офіційної церемонії присяги. Парламентарії погодилися із аргументами протилежної сторони, підтвердженими висновками медичної комісії — шейх не може виконувати державні обов’язки еміра у зв’язку з поганим станом здоров’ям. Разом із тим депутати одноголосно підтримали пропозицію наділити прем’єр-міністра Сабаха аль-Ахмад аль-Сабаха повноваженнями нового еміра Кувейту. Відповідно, криза, яка загрожувала неприємностями всім, минулася. Здоровий глузд переміг, а світова спільнота отримала додатковий доказ того, що часткове застосування демократичних принципів, нехай і по-кувейтськи, на Сході з його династичними звичаями таки можливе.
