Чому Жан Кретьєн відмовився від візиту до Росії, але прибуде до України, чи вибачиться канадський уряд перед канадськими українцями за їхнє утримання в таборах під час Першої світової війни — про це та багато іншого розповів пан посол, відвідавши редакцію «Дня».
— Канада однією з перших країн визнала незалежність України. Як ви, її представник, оцінюєте успіхи і проблеми за ці сім років?
— Україна робить нині два великих переходи: від авторитарної системи до плюралізму та від державної до ринкової економіки. Навіть один із таких переходів є дуже важким, а ви намагаєтеся здійснити відразу два. Те, що ви маєте труднощі, не дивує ні мене, ні будь-кого іншого. Позиція канадського уряду полягає в тому, що ми підтримуватимемо Україну на шляху політичних та економічних реформ. Цьому є дві причини. По-перше, події в Європі є важливими для нас, адже ми є частиною цієї цивілізації. Саме з цієї причини ми були одними із співзасновників НАТО. 1999-го виповниться 60 років, як наші військові сили розміщено в Європі. Ідея створення цієї організації частково обговорювалась між Великою Британією і Канадою: ми хотіли мати американські війська на приколі в Європі. Із цієї ж причини ми є членом ОБСЄ — організації, яка вважає: Європа лежить від Ванкувера до Владивостока. По-друге, у наших відносинах спрацьовує людський фактор: у Канаді живе мільйон етнічних українців, які беруть активну участь в усіх сферах життя країни. Приміром, у різні періоди часу і в.о. глави держави, і заступник прем’єр-міністра, міністр фінансів, прем’єри двох провінцій були українцями. Ми маємо з Україною інстинктивне почуття солідарності — це було і за часів СРСР, є нині, буде в майбутньому. Саме тому Канада є найбільшим донором на душу населення України, ніж будь-хто. Ми також надали вам набагато більше допомоги, ніж Росії. Так, реформи в Україні йдуть не так швидко, як хотіли б того українці чи їхні канадські брати, але свій обов’язок допомагати Канада відчуває.
— На початок наступного року було заплановано безпрецедентну канадську економічну місію до України. Але нині відомо, що це буде офіційний візит прем’єра Жана Кретьєна. Чи не означає зниження рангу візиту, що Канада невдоволена ходом реформ в Україні, не вірить у перспективи українсько-канадської економічної співпраці?
— За початковим планом так звана «команда Канади», до якої входять прем’єр-міністр, прем’єри провінцій, бізнесмени, мала приїхати до України, Росії та Польщі. Але криза в Росії, а також деякі економічні труднощі в Канаді змусили нас переглянути плани. До того ж було достатньо важко переконати бізнесменів приїхати сюди. Це, безперечно, не означає, що така місія неможлива в майбутньому. Хоча і в січні до України разом із прем’єром неофіційно приїде багато бізнесменів. І якщо Кретьєн відмовився від поїздки до Росії, то, попри все, знайшов можливість приїхати сюди, що теж свідчить про наш великий інтерес до України.
— А який узагалі економічний інтерес Канади в Україні? І з якими труднощами стикаються канадські бізнесмени тут, що заважає багатьом канадцям робити свій бізнес в Україні?
— Нас цікавить в Україні насамперед сільське господарство, енергетика, будівництво. На заваді економічної співпраці стоїть непрозорість законів і законодавчих актів, порушення так званої святості контракту, тобто залізного виконання компанією своїх зобов’язань. Є й інші проблеми, приміром, митні процедури, які в Україні набагато складніші, ніж у багатьох інших країнах. Також тут діють стандарти, що не співпадають зі світовими щодо товарів і послуг, — це створює додаткові труднощі. В Україні важче зареєструвати компанію. Але, незважаючи на всі труднощі, канадці мають інтерес інвестувати в Україну. Тому що вона є потенційно дуже багатою країною. Ми знаємо, що перед Першою світовою війною Україна була одним із найбільших виробників сільськогосподарських продуктів, вона може бути в майбутньому великим експортером харчової продукції. Недооцінено ресурси України в галузі енергетики — упродовж кількох років вона має можливість сама себе забезпечувати електроенергією. Якщо порівняти канадські й українські умови, то ми маємо для сільського господарства маргінальні умови й у нас дуже важка для добування нафти і газу геологічна структура. Проте ми розвинули дуже сучасну спеціалізовану методику й обладнання, завдяки яким ми лідируємо в світі у виробництві сільськогосподарської продукції. Також наші технології дозволили нам стати досить великим виробником нафти й газу.
— Пане посол, ви наголошуєте на тому, що Україна може бути провідним виробником сільськогосподарської продукції. Але в українському лівому таборі залишається ще дуже багато противників приватної власності на землю. Які аргументи «за» ви могли б навести?
— Аргументи є дуже простими. Подивіться лише на статистику сільського господарства в Україні. Лише маленький відсоток землі, яка є в руках фермерів і в присадибних ділянках, дає приблизно половину продукції. Це природно, адже люди знають, що працюють заради себе. Це добре видно в Канаді: сільським господарством займається 3 відсотки населення, яке і всю країну годує, і зерно на експорт відправляє. В Україні ж у сільському господарстві задіяно великий відсоток населення.
— За оцінками деяких світових агенцій, у Канаді створено найкращі умови для життя пересічного громадянина. Виходячи з цього, а також із давніх зв’язків України й Канади, багато українців хотіли б сьогодні іммігрувати до вашої країни. Але упродовж останніх років частка українців серед нових іммігрантів становить менше як 1 відсоток — значно менше, ніж частка українців у населенні Канади. Із чим це пов’язано?
— Перший принцип роботи імміграційної служби полягає в тому, що до всіх ставляться однаково. На відміну від політики деяких інших країн, у нас немає квот на в’їзд людей певної національності. Ось чому кількість іммігрантів-українців залежить від кількості заяв, отриманих нами; фактично за останні чотири роки число українців, що подали заяви на імміграцію, не зменшилось. Упродовж останніх років переважна частина іммігрантів приїздить до нас із Азійсько-Тихоокеанського регіону. Дуже суворі вимоги висуваються до тих людей, які є незалежними іммігрантами. Імміграція дуже складний процес. Іммігрант мусить відмовитися від значної частини напрацьованого в своєму досвіді, братися за все спочатку. Перш за все людина мусить мати професію, освіту, які б підходили для Канади. Також іммігранти мають легко адаптовуватися до нових умов. Це часто означає, що молодшим людям легше змінити місце проживання. По-друге, іммігранти мусять вивчати одну з двох офіційних мов Канади. Дуже важливим є здоров’я й відсутність кримінального минулого.
Перша хвиля української імміграції відбулася в 90-ті роки минулого сторіччя, коли Канада шукала людей, які б могли жити в наших кліматичних умовах і розвивати фермерство. Друга хвиля була між двома світовими війнами, третя — після закінчення Другої світової війни. Нині проходить четверта хвиля імміграції.
— Громадянин Канади Степан Бандера в інтерв’ю «Дню» казав, що канадські українці досі чекають вибачення від уряду Канади за утримання їх в таборах під час Першої світової війни. Яка ваша оцінка тих подій?
— Фактично в Канаді не існувало політики інтернування українців. Під час двох світових воєн було інтерновано громадян Німеччини й Австрії. Так, у Першу світову війну в такі табори могли потрапити українці з австрійським громадянством, тих же, у кого було інше громадянство, інтерновано не було. Прямо проти українців не було жодних заходів. Але тема обговорюється в українській діаспорі. Поясню чому. У Другу світову війну було інтерновано громадян японського походження незалежно від того, чи були вони громадянами Японії. Через певний час після війни уряд Канади було піддано критиці за расистський підхід у цьому питанні, канадці японського походження одержали компенсацію. В результаті деякі канадці українського походження запитують: «А як щодо нас?» Але 11 листопада цього року ми відзначаємо 80-ту річницю закінчення Першої світової війни. Вона починає перетворюватися на дуже давню історію.
— Яким ви бачите майбутнє провінції Квебек?
— У Канаді існує проблема співіснування різних культур. Це глобальна проблема нинішнього світу, який стає дедалі тіснішим. Канада, Швейцарія й Бельгія є прикладом у тому, як вирішити проблеми співіснування. І в цьому, власне, вони можуть бути взірцем для всього Євросоюзу, особливо в процесі інтеграції. Квебек культурно прокинувся після Другої світової війни, а з початку 60-х франкомовні канадці добивалися мовної рівності й покращення політичного статусу провінції в межах Канади. Нині питання мовної рівності здебільшого розв’язано. Політичний статус Квебеку в межах Канадської федерації все ще обговорюється. Слід звернути увагу на дві речі. По-перше, Канада вже є найбільш децентралізованою федерацією у світі. По-друге, опитування громадської думки показує, що близько 70 відсотків квебекців прагнуть лише незначних змін у федерації. У референдумі 1995 року уряд Квебеку запропонував не федерацію, а конфедерацію із спільним громадянством, валютою, консультативним парламентом й кабінетом, місця в яких було б порівну розділено між провінцією й рештою Канади. Близько 30 відсотків тих, хто проголосував за таку пропозицію, зробили це лише тому, що неправильно її зрозуміли, подумали, що пропонується конституційне доповнення до існуючої федерації. Я переконаний, що оскільки канадську державу було засновано на терпимості й демократії, то ми поступово розв’яжемо проблему політичного статусу Квебеку в межах Канади.
— Мабуть, ще до приїзду сюди ви чули про українську корупцію, екологію тощо. Вам було не страшно їхати в Україну?
— Я міг поїхати послом і в інші країни, але вибрав саме вашу. Про Чорнобиль можу сказати лише те, що Канада готова надати свій внесок у так званий «пакет спасіння», ви можете на нас розраховувати.
— У деяких українців, що нині мешкають у Канаді, склалося враження, що там Україна асоціюється лише з Чорнобилем. Це відбувається через нестачу інформації?
— Після довгих років дипломатичної служби я впевнений: ніхто не може добре знати країну, доки в ній не поживе. Преса ж, яка дуже любить сенсації, катастрофи, скандали, часто спотворює імідж тієї чи іншої країни. Проте мене дуже дивує таке сприйняття України. Але я не думаю, що пересічний канадець вважає пересічного українця радіоактивним.
— Пане посол, наостанку скажіть, будь ласка, двома словами про себе і про ваші перші враження від України.
— Я походжу з «канадського Закарпаття» — Британської Колумбії, маю освіту в галузі історії та в галузі права. У нас із дружиною четверо дітей. Дві наші дочки вчаться в університеті Британської Колумбії у Ванкувері. Один син працює в МЗС, другий займається бізнесом у Ванкувері. Моє головне хобі — країна, в якій я живу. Сподіваюсь дізнатися все про Україну — наскільки це можливо за три роки перебування тут. На жаль, тепер я більше розпаковую валізи, ніж ходжу в театри. Але з нетерпінням чекаю детального знайомства із чудовою українською культурою.
№216 11.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
