Другого листопада Джордж Буш- молодший знову переміг на президентських виборах. Підсумковий відрив чинного президента не був значним, але порівняно з 2000 роком ця перемога Буша виглядала набагато переконливішою: насамперед тому, що передвиборна гонка не увінчалася судовою фазою. Перемога була зафіксована без тривалих юридичних процедур. На відміну від минулої президентської кампанії, цього разу, незважаючи на розчарування «демократичної» частини суспільства, легітимність перемоги Буша не ставиться під сумнів навіть його переконаними противниками. Трикратна перемога Керрі в теледебатах залишилася лише його телевізійною перемогою. Демократична орієнтація багатьох ключових американських ЗМІ, що створює загальне тло оновлення вибору, який стояв перед американцями, також у результаті виявилася не таким істотним чинником. Результати президентських виборів у США дали зрозуміти, що «внутрішня безпека як відповідь на зовнішні загрози» стала ліквідним політичним продуктом американського електорального ринку.
ЯК ПЕРЕМІГ БУШ
Попри невигідний для Буша стартовий передвиборний контекст, він і його команда вирішили не міняти імідж, що склався, військового президента, лише коректуючи і поступово посилюючи його. Буш не залучався до економічних дебатів з «просунутим» Керрі. Ще на початку кампанії було ясно, що економічні єдиноборства — це не та площина, в якій Буш міг би вигравати. Команда республіканців розгорнула боротьбу в площині особистісних якостей, позиціонуючи Буша як носія нової ідеології «захищеної Америки», який чітко дотримується її принципів, не претендуючи на винятковість або надінтелектуальність. У результаті (з огляду на динаміку кампанії та її результати) однією з ключових виграшних «фішок» Буша стала його «ідеологічна сталість».
З іншого боку, акцентування сімейних, релігійних і моральних цінностей забезпечило консервативну сталість іміджу Буша. Ця ставка республіканців також виявилася виграшною. Попри те, що чільними позиціями передвиборної полеміки кандидатів були питання іракської війни та проблеми економіки, при голосуванні істотне значення мали категорії «моральних цінностей»: ставлення до проблем і запитів сексуальних меншин, релігійні уподобання, акцентування проблем міцності інституту шлюбу тощо. Економічна риторика Буша здебільшого укладалася в класичну республіканську канву — свобода ринку і невтручання держави в ринкові процеси. Таким чином, Буш орієнтувався саме на консервативне ціннісне коло.
У рамках здорового консерватизму та ідеологічної сталості Буша республіканці відповідним чином скоординували й критику Керрі: Керрі непостійний, Керрі весь час змінює погляди тощо. Як доказ республіканці наводили не лише ті факти, що Керрі неодноразово змінював думку щодо Іраку, а й результати голосування Керрі в сенаті США за останні два десятиріччя. Як виявилося, «непостійний» Керрі за одні й ті самі закони міг голосувати як «за», так і «проти».
Не менш важливий момент — Буш мав сильну команду. Вірніше, слабкою була команда Керрі, попри серйозну підтримку демократа Білла Клінтона, який має репутацію одного з найкращих американських президентів. Позиціонування Джона Едвардса було таким, наче в Керрі не було самостійного віце-президента: він не був повноцінним політичним гравцем.
Загалом, результати кампанії свідчать про те, що демократи поки що не змогли подолати затяжну ідеологічну та креативну кризу, яка змінила клінтонівський період домінування «ситої» економічної ідеології та політичного розквіту Демократичної партії.
Американські експерти здебільшого відзначають надмірний негативний контекст кампанії демократів. Керрі мав більше шансів на початку кампанії, яку він вiдкрив з позитивних економічних і демократичних мессиджів, і набагато менше — на фінішній прямій, на яку він вийшов практично з голою критикою Буша.
НОВИЙ БУШ ДЛЯ АМЕРИКИ
Після того, як оголосили про те, що Джордж Буш продовжить своє перебування в Білому домі, вигравши вибори з невеликим відривом, стало зрозуміло, що американське суспільство розкололося: прибічники демократів (майже половина виборців) відчувають серйозне розчарування. Крім того, з 2000 року республікансько-демократична поляризація за регіонами у США посилилася, тобто має місце не лише соціальний і конфесійний поділ, а й регіональний розкол. Тому головним завданням Буша, перед тим як він зможе розпочати нову фазу превентивної зовнішньої політики, стане зміцнення внутрішньої легітимності та розширення соціальної бази своєї адміністрації.
Бушу необхідно консолідувати еліти й суспільство, тому демократичні прорахунки кампанії, безумовно, будуть враховані. Уже зараз зрозуміло, що Америку не влаштує «Буш-2», адже половина американців проголосувала за Керрі — отже, за демократичні цінності, за пріоритетність внутрішніх проблем, за поглиблення діалогу зі старими партнерами по НАТО, за ліквідацію перегинів у сфері антитерористичної діяльності і проти скорочення громадянського простору. Америці знадобиться новий Буш, — який, судячи з усього, мусить стати «демократичним республіканцем».
Тому цілком імовірно, що найближчим часом республіканці презентують американцям нового Буша, який має забезпечити легітимність зовнішньої та внутрішньої політики всередині власної країни. Уже зараз республіканці намагаються конструювати нову елітну й соціальну «змичку». Після перемоги Буша почалися цілком закономірні кадрові ротації. І у світлі непростої ситуації розколу не можна виключати того, що деякі представники Демократичної партії вже найближчим часом отримають запрошення до співпраці й до участі в розділі кадрових портфелів.
БУШ-2 ДЛЯ СВІТУ
Результати виборів красномовно свідчать про те, що у внутрішній і зовнішній політиці США міцно встановилася «ера національної безпеки». Нехай навіть в оновленому й модернізованому варіанті. Головний внутрішньоамериканський підсумок полягає в тому, що істотна частина суспільства виявилася готовою платити звуженням громадянського простору та простору для діалогу зi Старим Світом за свою внутрішню безпеку. Безпека по всьому світу (разом із внутрішньою безпекою) стала питанням номер один на національному порядку денному.
Результат кампанії дає республіканцям новий карт-бланш на боротьбу за «моральні цінності»: саме в цьому руслі на рівні масової свідомості американців тепер відбувається глобальна боротьба за демократію. Такий формат (у сенсі політичного міфу й політичної місії) задали республіканці впродовж кампанії. Тепер йдеться про боротьбу моралі з «неморальністю», «справедливості» з «несправедливістю» у глобальному масштабі.
Тому цілком закономірно, що наймасштабніших кадрових перестановок варто очікувати на зовнішньополітичному фронті. Але навіть у разі модернізації (демократизації) системи національної безпеки левова частка зусиль у внутрішньо- і зовнішньополітичній діяльності «нової старої» адміністрації Білого дому концентруватиметься саме у площині посилення національної безпеки США за рахунок превентивної глобальної гри.
Варто припускати, що відносини з Москвою тепер ще активніше, ніж донині, розвиватимуться в антитерористичному форматі, а питання внутрішньої політики й демократії, швидше за все, відійдуть на другий план. Путін спочатку ставив на Буша і в цьому випадку опинився у вигідному становищі. У цьому контексті гуманітарна несумісність Росії із Західним світом матиме істотне, але не вирішальне значення. Другий раунд антитерористичного зближення, у свою чергу, цілком може мати наслідком коректування системи американо-російських балансів на пострадянському просторі.
Україна буде ключовим чинником рівноваги цієї системи, тому режим стратегічного партнерства Київ — Вашингтон швидше за все в тих або інших формах збережеться за будь-якого результату виборів, — навіть у разі виграшу не американської ставки. Цілком очевидно, що й у випадку з іншими пострадянськими режимами США, найімовірніше, продовжать власне американську гру. Цей чинник серйозно ускладнить і без того непростий процес вироблення консолідованих євроатлантичних підходів до пострадянського простору.
Держава національної безпеки вибудовуватиме відповідні коаліційні конфігурації по всьому світу. Пріоритетними напрямами контактів і співпраці стануть ті напрями, які максимально відповідатимуть сформульованим республіканською командою американським загрозам і ризикам. Саме тому Буш переміг в Америці та програв у Європі. Важко сказати, яким у деталях буде геополітичний сценарій другого президентства Буша. Але цілком очевидним є те, що насамперед республіканці працюватимуть там, де вони не програли.
