«Необгрунтовано і перебільшено» сприймати часті візити закордонних гостей під час передвиборної кампанії як прояв диктату. Україні можуть бути висунуті умови (навіть в економічній сфері) під час розгляду проекту резолюції про скасування поправки Джексона- Веніка, яка вже третє десятиріччя кидає на Україну тінь, як на неблагополучну державу у плані надання дозволів для еміграції. Такими спостереженнями та припущеннями поділився на вчорашній зустрічі з пресою американський конгресмен Боб Шейфер (Республіканська партія, Палата представників), який упродовж тижня вивчав ситуацію в Україні і який «є одним з найактивніших прихильників України, співочолюючи групу підтримки України» (так мовилося у прес-релізі). Під час перебування в Україні конгресмен ставив дві цілі — попереднє вивчення передвиборної кампанії та спілкування з українськими урядовцями, яким було представлено проект закону про скасування поправки Джексона-Веніка. Якщо відносно виборів у позиції пана Шейфера більш-менш все зрозуміло, то з питанням про поправку, запроваджену ще в 1974 році щодо Радянського Союзу, не зовсім.
Свій погляд на розвиток в Україні він охарактеризував терміном «обережний оптимізм». Пояснив згодом і свій термінологічний винахід: Україна нібито рухається в правильному напрямку, але на цьому шляху подеколи постають цілком незалежні від неї бар’єри... Один із них — відносна незрілість української демократії. На думку пана Шейфера, Сполучені Штати зразка 1786 року (через десять років після отримання незалежності) теж навряд чи можна було назвати демократичною країною, так само як і тодішні вибори, але зараз США належать до «зрілих демократій». При цьому конгресмен визнав, що аномалії трапляються навіть і в «зрілих». Приміром, президентські вибори в США 2000-го року, коли громадяни кілька тижнів не знали, хто очолить країну. Тому пан Шейфер «не погодився б із думкою, що парламентські вибори в Україні, які відбудуться 31 березня, стануть останніми демократичними виборами в державі».
Питання про скасування поправки Джексона-Веніка конгресмени мають розглянути на наступному тижні. Принаймні в цьому запевнив пан Шейфер, один із розробників проекту закону про скасування поправки. Цю поправку було запроваджено в 1970-их після того, як було оприлюднено заяви стосовно перешкод, які Радянський Союз створював євреям, бажаючим виїхати з країни. Вашингтон, перебуваючи з Москвою в стані «холодної війни», відреагував миттєво — запровадженням так званої поправки Джексона-Веніка, яка передбачала дискримінаційні тарифи на імпортовані товари. Після краху СРСР поправка дісталася у спадок усім «новим незалежним державам», крім балтійських. Щороку конгресмени призупиняли її дію. Тільки в цьому році мова зайшла вже про «повнокровне» скасування поправки щодо України і надання державі статусу найбільшого сприяння у торгівлі. Однак і тут не без казусів. Виявляється, Україні можуть висунути низку умов (про які, правда, в самому проекті не сказано жодного слова). Першою про умови заговорила конгресмен від Демократичної партії Марсі Каптур. За її словами, вони можуть стосуватися демпінгу металопродукції і «деяких економічних питань, які залишаються невирішеними». Розтлумачити слова пані Каптур на прохання «Дня» Шейфер не зміг. Але він не виключив, що під час розгляду проекту закону можуть підніматися питання щодо «економічного поступу України», «чесності виборів». Слід при цьому зауважити, що поправка Джексона-Веніка вимагала виключно свободу еміграції, і нічого більше. Жодних виборів, жодних антидемпінгових процесів та інших економічних питань тоді не називалося. Отже, схоже, що існування поправки Джексона-Веніка в торгівлі, яка обростає далекими від оригіналу деталями, продовжує залишатися інструментом політичного тиску. І це, можливо, було б варто визнати чесно.
Що ж до уваги до українських виборів, то, очевидно, що саме в Сполучених Штатах вони викликають найбільш пильну увагу. І це вже проблема самої України — адже досі вона не спромоглася довести світу , що кожні наступні вибори будуть не «вирішальним моментом», а нормальним демократичним механізмом, так само як у Польщі, Естонії, навіть Румунії.
