На зустрічі високого рівня всієї еліти Європейського союзу можна було почути таку заяву: «Європа повинна інтегрувати і централізувати управління економікою, щоб захистити свою соціальну модель в епоху глобалізації». Президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу та його колега з Європейської ради Герман ван Ромпей особливо зацікавилися цим аргументом.
Але стверджувати, що лише глибша інтеграція ЄС може врятувати «європейську» соціальну модель від натиску ринків, що розвиваються, ніяк не можна. Так, глобалізація є проблемою для країн-членів ЄС; але незрозуміло, як інтеграція допоможе її подолати. Сильніше управління економікою не є панацеєю.
Насправді навіть незрозуміло, яку європейську соціальну модель треба рятувати. Є величезні відмінності між країнами-членами ЄС з точки зору частки державного сектора, гнучкості ринків праці та майже кожного соціально-економічного показника, який лише можна придумати. Загальними елементами, які, як правило, ототожнюються з «європейською» соціальною моделлю, є боротьба за рівноправ’я та сильну державу загального добробуту.
Але жодна з основних проблем, що стоять перед європейською системою соціальної безпеки, — повільне економічне зростання і старіння населення (залежне від низької народжуваності) — не може бути вирішена на європейському рівні. Це очевидно для народжуваності, яка визначається глибшими соціальними і демографічними тенденціями, на які не можуть насправді вплинути дії уряду. І нехай старіння може бути перетворене в сприятливу можливість, якби можна було збільшити продуктивність літніх людей, це вимагало б дій на національному і суспільному рівні, але не поглиблення європейської інтеграції.
Зрозуміло, що європейські лідери багато говорять про глобалізацію, враховуючи, що європейська економіка досить відкрита для своїх масштабів, де експорт складає близько 20% ВВП, у порівнянні з 12% у США. Поява (відновлення) великих економік, таких як Китай, повинна більше впливати на Європу, ніж на США.
Економісти давно визнали, що поява нових полюсів зростання за кордоном теоретично може завдати більше шкоди, ніж користі економіці. Це може статися, якщо нові економічно розвинені держави виявляться важливішими конкурентами, ніж споживачами. Але, здається, це не так, навіть щодо Китаю. В ЄС є двосторонній дефіцит торговельного балансу з Китаєм, у той же час він експортує більше продукції на китайський ринок, ніж США.
І що важливіше, навіть якщо погодитися з тим, що глобалізація є загрозою європейській соціальній моделі, існує мало можливостей для подальшої інтеграції, враховуючи, що торговельна політика вже уніфікована на рівні ЄС. У будь-якому разі, ЄС у цілому зробив конструктивний внесок у всі основні етапи світової торговельної лібералізації.
Тоді як ЄС допомагає зберегти світові ринки відкритими, європейський експорт помітно збільшився, що дозволило ЄС зберегти свою частку на ринку. І хоча він утратив свої позиції порівняно зі зростаючими ринками (особливо Китаю), він дуже перевершив інші розвинені країни, такі як США та Японія. Це стосується навіть ринку послуг, не дивлячись на повільне зростання продуктивності в Європі. Тому помилково вважати, що економіки, засновані на дешевій робочій силі, в загальній масі перевершують ЄС. Більш того, ці відносно хороші торговельні показники були досягнуті з куди меншим збільшенням нерівності в оплаті праці в Європі, порівнюючи зі США.
Різні європейські соціальні моделі, таким чином, в основному досить стійкі — скоріше за все, через відсутність єдиних указівок із Брюсселя про те, як реагувати на глобалізацію. Кожній із країн доводиться адаптуватися по-своєму, знаючи, що вони не зможуть порушити правила гри на свою користь. Не всім це вдалося; але успіхи (Німеччина, наприклад) багато в чому переважують невдачі (Греція).
Ключову роль у забезпеченні майбутнього європейських систем соціальної безпеки, а значить і соціальної моделі, грає швидке економічне зростання. І, знову ж таки, важко передбачити, як велика частина Європи поліпшить ситуацію. Перешкоди для економічного зростання добре відомі, існували давно і так і не були ліквідовані. Причина проста: якби існував політично простий метод стимулювати зростання, він би вже був застосований.
Крім того, багато національних політиків схильні звинувачувати «Брюссель» у всіх складних виборах, створюючи таким чином враження, що внутрішня економіка покращала б, якби економічні питання можна було вирішувати без втручання ЄС. Поглиблення інтеграції проповідується на європейському рівні, але у загальних рисах зображується, як перешкода для зростання в окремих країнах.
Ці ухильні заяви щодо частини національної політичної еліти сприймаються таким чином виборцями, чия довіра до інститутів як національного рівня, так і рівня ЄС, звичайно, знижується. Твердження, що Європа потребує глибшої інтеграції, щоб зберегти соціальну модель, давно втратило свою переконливість. Вона не має відношення до цього питання, а в тих галузях, де глибша інтеграція справді піде Європі на користь, здається, це останнє, чого хочуть національні лідери.
Проект Синдикат для «Дня»
Даніель ГРОС — директор брюссельського Центру з вивчення європейської політики.
