«Війна носить комерційний характер», — стверджується в багатьох публікаціях російської преси. В інших — говориться про політичний аспект, який, нібито, може надати змогу якимось анонімним правлячим колам запровадити надзвичайний стан у країні, зірвати парламентські, а потім — і президентські вибори. Переможним реляціям представників російського керівництва, особливо — щодо повного контролю за ситуацією — вже, здається, ніхто не вірить. Бо давно вже говорилося про повний контроль над кордоном із Чечнею — але бойовики Хаттаба та Басаєва (досі невідомі їхня кількість, національність, число втрат під ударами російських збройних сил) цей кордон перейшли абсолютно спокійно. Один із російських військових командирів щиро здивувався — як за умови повного контролю можна було припустити, щоби на кордоні Чечні з Дагестаном спокійно будували інженерні споруди та вели іншу відверту підготовку до вторгнення. Російські федеральні війська та сили МВС за оснащеністю та чисельністю явно набагато переважали бойовиків, але навіть за цих умов операція не була прогулянкою. Особливо, коли, за свідченням військових, між різними підрозділами часто не було ніякої координації дій.
Що насправді трапилося в Дагестані і в що це з часом виллється — невідомо. Довіри дагестанців ні до МВС, ні до місцевої (а може, й до центральної) влади немає — адже ніхто їм не прийшов на допомогу в перші дні вторгнення загонів Хаттаба-Басаєва. Ані федеральна, ні місцева влада — свідомо чи ні — не контролює ситуацію на Кавказі так само, як і президент Чечні не контролює ситуацiю в своїй республіці. Міністр оборони Сергєєв не виключає нових провокацій ісламістів — отже, ще далеко не все вирішено.
І виникає логічне запитання — а чи варто демонструвати стратегічне партнерство з такою Росією?
