Фонд збирається розгорнути нині пропагандистську кампанію, організувати до середини лютого інформаційний центр та «гарячий телефон» і розіслати листи у 220 тисяч німецьких фірм, заснованих після 1945 року, з вимогою (!) взяти участь у роботі фонду, а простіше, заплатити в нього, хто скільки може. Поки що вербування у фонд йде повільно, хоча деякі позитивні результати вже є: днями оголосила про свій вступ у фонд залізниця, у вівторок — пошта. Але як довго це триватиме?
А що ж проект німецького закону про відшкодування? Адвокати жертв продовжують активно його критикувати — в основному з двох причин. По-перше, у проекті закону, підготовленому німецьким міністерством, говориться, що гроші, які підневільні робітники хоч колись вже одержували з німецького боку, повинні бути зараховані при майбутніх виплатах. По-друге, з педантичністю, яка гідна кращого застосування і в даному випадку тісно межує з цинізмом, німці намагаються поділити всіх підневільних на численні групи в залежності від того, де і які умови праці існували, і розміри виплат ставлять в залежність від групи.
Від учорашнього засідання уряду ніхто конкретних результатів поки що не чекає. Остаточні зміни в проекті закону будуть погоджені не раніше середини березня. Наприкінці січня — на початку лютого представник німецького уряду Граф Ламбсдорф продовжить переговори в США про умови розподілу (поки що неіснуючих) грошей. Туди він повезе свій власний проект.
