Україна не часто удостоюється уваги французької преси, однак Monde у своєму випуску від 16 вересня опублікувала статтю письменника й режисера-документаліста Мікаеля Празана. У ній йдеться про спільну декларацію, укладену за підсумками саміту ЄС—Україна, що відбувся 9 вересня в Парижі. Автор різко відреагував на одне з тверджень цієї декларації, що свідчить, що «Україна — європейська країна, має спільну з країнами Європейського Союзу історію й цінності». Автор не згоден з цим і намагається пояснити свою позицію.
Однак страва, якою він намагається нас пригощати, приготована на спецзамовлення. Готового вигляду їй надали у французькій столиці, однак інгредієнти свідчать про те, що йдеться не про шедевр французької або середземноморської кулінарії, а, швидше, про страву кухні, що прийшла з північного сходу. Оскільки вищезазначений саміт викликав велику заклопотаність саме на північному сході Європи.
Не маючи можливостей змінити географічні реалії, автор піддає сумніву вислів «спільна історія», незважаючи на добре відомі факти, які можна знайти навіть у шкільних підручниках: Анна Київська, релігійно-церковна унія 1596 року, участь у війні проти експансії Османської імперії і т.ін.
Ми також не можемо погодитися з Мікаелем Празаном стосовно концепції «територіальної цілісності» України, чиї кордони постійно мінялися. Назвіть хоч одну державу в Європі, включаючи й Францію, яка може похвалитися «незмінністю» своїх кордонів? Празан згадує про «радянську анексію», узаконену в Ялті, що стосується кордонів з Румунією й Польщею. Якби автор хотів виявити об’єктивність, він би нагадав, що всі ці території є землями, заселеними українцями, хоча раніше, через угоду з Антантою, вони зазнали іноземної окупації.
Перейдемо до Криму, який, на думку Празана, весь переживає «ностальгію за СРСР» і чиї жителі «в переважній більшості своїй» з презирством дивляться на столицю України — Київ, і сподіваються, що Росія анексує цей півострів. Тут слід зауважити, що більшість жителів Криму 1991 року висловилася за незалежність України. Але автор вважає своїм обов’язком попередити, що якщо Україна стане членом ЄС, Крим стане «в кращому випадку «гордієвим вузлом» майбутньої холодної війни, в гіршому — театром латентного конфлікту, розбиратися з яким доведеться європейцям».
А що ж наукові дані?
Потім автор переходить до Галичини, яка «з жалем згадує про нацистську окупацію». Щоб підкріпити своє твердження, він описує, як у Львові віддають шану ветеранам УПА (Українська повстанська армія), яка билася з нацистами, і з «Совєтами». Він згадує і про СС «Галичина», дивізію, сформовану з молодих українців, які хотіли боротися з більшовизмом, яку пізніше знищила радянська армія. Існування дивізії СС «Шарлемань» у Франції або Російської армії визволення генерала Власова, створеній нацистами, не дає права стверджувати, що французи або росіяни не поділяють європейських цінностей.
Ну й, нарешті, пан Празан звинувачує практично всіх українців у злочинах, скоєних проти єврейського населення, начебто це українці розробили план «остаточного вирішення єврейського питання». Він пише: «Геноцид євреїв, у якому замішана значна частина населення України, — сторінки історії, які постійно переписуються на рівні найвищих державних інстанцій». На які ж наукові й статистичні дані спирається пан Празан? Він не наводить їх узагалі.
Якщо вірити пану Празану, то місця пам’яті трагедії єврейського народу шанували лише радянська влада та єврейські організації. Він також звинувачує Україну у фальсифікації історії. Ця тема регулярно мусується московськими пропагандистами, тому автор і додав її до своєї «страви».
Європейська громадськість, вдумливі й критично налаштовані читачі, розпізнають у цій статті безпідставну маніпуляцію. Автор усього лише намагається переконати читача, що не слід приймати Україну до Європейського Союзу.
Він намагається налякати європейців, стверджуючи, що війна в Південній Осетії — ні що інше як «пролог майбутніх тривалих конвульсій» і що інтеграція такої країни, як Україна (або Грузія), до ЄС викличе кризи з ще більш серйозними наслідками, ніж мало б прийняття до Євросоюзу Туреччини.
