«Генетично євразійство в нас у крові», — ствердив дійсний член НАН України депутат Верховної Ради Петро Толочко. «Які ми європейці? — продовжував академік. — Зайдіть лишень у наші загиджені під'їзди». З цього випливав висновок, що в Європі нас ніхто не чекає, до числа «золотого мільярда» жителів розвинутих країн світу, які мають високий життєвий рівень, Україну все одно ніхто не пустить, а відтак нам треба пов'язувати своє майбутнє перш за все із колишніми братами по Союзу. А ще перед тим — по Російській імперії. Бажання увійти до Європи, на думку Толочка, небездоганне й з морального погляду — тут відгонить сумнозвісним комплексом мазепинства.
Професор Сергій Кримський згадав «незлим тихим словом» «нашу зруйновну країну» — СРСР, але визнав, що відновлення її нині неможливе. Відтак треба розширювати поняття євразійства — включати в нього не лише пострадянські країни, а й Китай, Індію й навіть Аргентину та Бразилію. Кримський, як і чимало інших учасників дискусії, вважає, що останні події на Балканах, «агресія НАТО проти суверенної Югославії», провели чіткий вододіл між Америкою та її союзниками, з одного боку, і рештою країн світу, з другого. Місце ж України — без сумнівів, серед цієї решти.
«67 відсотків населення України симпатизують Росії, — сказав директор Інституту світової економіки й міжнародних відносин академік Юрій Пахомов. — Але для керівництва нашої країни це нічого не означає». За нинішніх умов жодної небезпеки (чи радості — це як для кого) реальної інтеграції України та Росії немає, вважає Пахомов. Адже Росія нині деградує, в ній панує колективний Распутін. Приблизно такий самий стан справ і в Україні. Деградуючі ж країни не можуть реально інтегруватися, а лише розходяться. Світова фінансова криза, на думку Пахомова, продемонструвала, що найбільше від неї постраждали країни, які намагалися «бути як усі», відкинули свої традиційні цінності на користь неолібералізму, який у кінцевому підсумку вигідний лише Сполученим Штатам та базованим переважно в цій країні транснаціональним корпораціям.
Гідним завершенням обговорення став виступ представника Дворянських зборів Києва пана Сорокіна, котрий прочитав власну баладу про трьох великих чорних воронів, які якось узимку злетілися до Біловежі, аби «досхочу попити жіночої та дитячої крові» й «розділити росіян». Сорокін присвятив свій віршований опус головуючому на семінарі відомому політологу Володимиру Малинковичу. Останній спробував відхреститися від цієї «честі», сказавши, що відкидає будь- який націоналізм, у тому числі й російський. Те, що ідея євразійства, яку він обстоює, знайшла таких адептів, здається, стало для колишнього дисидента неприємним сюрпризом.
