Слободана Мілошевича до Гааги свого часу доставили примусово й таємно, що викликало неоднозначні оцінки в самій Сербії. Зараз процес проти нього тимчасово призупинено з огляду на стан здоров’я ув’язненого. Як і передбачалося, кінця цьому процесові поки що не видно, Мілошевич себе винним не визнає. Вплив на ситуацію в Сербії він давно вже втратив.
Справа Мілутиновича дещо відрізняється. Він входить до числа тих, кого трибунал хотів бачити на лаві підсудних чи не найбільше. Він був соратником Мілошевича. І він не міг не знати, що відбувається навколо Косова і які наслідки можуть бути в разі втрати Мілошевичем влади. Проте водночас він був великою мірою номінальною фігурою, він не приймав рішень державного рівня. Лінію свого захисту екс-президент Сербії збирається будувати на тому, що обіймаючи свою посаду, він не мав контролю над збройними силами (такого права не надає конституція республіки), а отже є невинним у тому, в чому його звинувачує трибунал — а саме, в участі в геноциді косовських албанців. Оскільки автономний край Косово входив тоді до складу Сербії, Мілутинович навряд чи зможе відкинути неучасть чи непоінформованість щодо подій навколо косовської кризи і політики, якої в ті часи дотримувався Белград. Проте ролі, порівняної з роллю Мілошевича, він явно відігравати не міг, він ніколи не мав порівнюваної популярності, і завершення епохи Мілошевича в будь-якому разі не могло йому нести нічого особливо приємного. Можливо, це й були причини того, що Мілутинович сів у літак з власної доброї волі.
Екс-президент Сербії — хвора людина, він переніс, як він сам повідомляв, три операції серцевого шунтування і операцію на відкритому серці. Саме тому і союзний міністр закордонних справ Горан Свіланович, і прем’єр-міністр Сербії Зоран Джинджич просили Гаазький трибунал дозволити Мілутиновичу залишатися до початку процесу на свободі.
Більшість сербських політиків також наполягала на тому, що президента не можна притягати до відповідальності під час виконання ним своїх обов’язків — бо інакше сталася б дискредитація самого інституту президентства.
Повноваження Мілутиновича закінчилися наприкінці року. Сербія, між тим, залишилася без президента — дві спроби виборів провалилися.
Саме ж притягнення Мілутиновича до відповідальності має розглядатися передусім з точки зору морально-виховного ефекту. Напевно головна функція цього процесу — нагадувати про невідворотність суду і невідворотність покарання в разі, якщо злочин буде доведено. Бо жоден трибунал не може ні повернути Косово назад до складу Сербії, ні відновити сербсько-чорногорську федерацію, ні досягти політичної та економічної стабільності. Що ж до очищення — то через нього було б бажано пройти всім, так чи інакше причетним до останніх воєн у Європі.
