Той, хто відмовляє Україні в чіткій перспективі, упускає шанс впливати на ситуацію в Росії
Байдуже, йдеться про членство в НАТО чи ЄС: той, хто відмовляє Україні в чіткій перспективі інтеграції із західним співтовариством, упускає шанс впливати на ситуацію в Росії.
Можна сперечатися про те, чи правильно приєднувати зараз Україну до так званого плану дій щодо підготовки до членства в НАТО, даючи їй очевидну перспективу на вступ. Згідно з опитуваннями, переважна більшість громадян країни виступає проти цього. Як у Києві, так і в Москві, можуть стати міцнішими антизахідні сили. Але водночас на користь приєднання до плану дій можна навести той аргумент, що на тлі зміни шефа Кремля й невизначених співвідношень сил у майбутньому слід скористатися вдалим моментом. Уже перші два кроки щодо розширення НАТО на схід показали, що після первинних загроз і гучної риторики Росія дуже скоро змирилася з новими реаліями.
Але Україна — це випадок особливий як з погляду історії та культури, так і з погляду емоційної складової. Саме в цьому й полягає весь сенс. Хоч би що Захід робив з цією країною, назва якої «Україна» походить від слова «окраїна», це обов’язково позначиться на розвитку ситуації в Росії.
Це досить чітко продемонструвала «помаранчева революція» в Україні 2004 року. Москва катастрофічно неправильно оцінила тодішній стан справ в Україні. Миттєва реакція нагадувала паніку, але в перспективі реакція перетворилася на стратегію. Путінський проект під назвою «керована демократія» було в черговий раз детально перероблено з метою нічого не залишати на волю випадку, прораховувати всі випадковості.
У цьому руслі лежить і детально зрежисована зміна Путіна на Медведєва з одночасним переміщенням екс-президента Путіна на посаду голови уряду. При цьому залишається незрозумілим, коли Медведєву вдасться здобути самостійність і які він розставлятиме акценти. Якщо судити з його натяків, можлива принаймні обережна лібералізація.
І тут у гру знову вступає Україна як ключова держава для Росії в «близькому зарубіжжі». На тлі очікуваної боротьби між групами як усередині Кремля, так і навколо нього (до якої готовий і сам Медведєв) окремі групи гратимуть і на зовнішньополітичному полі. Чим заплутанішою буде дійсність в Україні й інших колишніх радянських республіках, тим більше буде можливостей для впливу в Росії. Розділяй і володарюй — таким є традиційний рецепт маніпуляцій Москви у сферах її інтересів.
В Україні сьогодні за однозначно прозахідним табором нечисленна й нестабільна більшість. Союз Президента Віктора Ющенка та прем’єр-міністра Юлії Тимошенко вельми несталий. Їхні амбіції щодо вступу до НАТО, як уже зазначалося, мають слабку підтримку в народі. При цьому ідея вступу країни до ЄС користується більшою популярністю. Це прагнення підтримує навіть так званий проросійський табір, що об’єднався навколо екс- прем’єра Віктора Януковича.
Однак у ЄС цей гучний європейський заклик не має відповідного відгуку. Перспектива вступу України до ЄС відкидається більшістю його членів. Відповідь на українські прагнення, якщо не сказати тугу — суто технічна: «план дій» у рамках європейської політики добросусідства. Скоро спливе термін дії Угоди про співпрацю й партнерство, ведуться переговори про нову угоду.
Але хоч би які формулювання було знайдено для співпраці, без конкретного плану дій з чітко певними, обов’язковими до виконання поетапними кроками українські реформатори не матимуть на руках козирів. Крім того, Європа позбавляє себе шансу м’яко й поступово впливати на ситуацію в Росії. Оскільки Україна, що модернізується, прагнучи до ЄС, напевне впливатиме й на Росію, особливо в майбутній перехідний період. Ті, хто управляє російською демократією, а також імперіалісти в Москві явно відчуватимуть у такому разі брак аргументів.
