Отже, Медведєв сказав, що досить силовим відомствам і органам влади «кошмарити бізнес». І додав, що йдеться про малий бізнес «та й не лише про малий». «У нашій країні дуже велике значення мають сигнали. Вважайте, що цей сигнал даний». Але оскільки напередодні був даний зовсім інший сигнал, то відбувається класична сутичка.
Два лікарі — злий і добрий — «лікують» народ по-різному. Чи то це узгоджена гра така, чи то — перший публічний знак явних розбіжностей? Чиї ліки купувати, чиї ковтати? Спробуй зрозумій. Принаймні, один грає на пониження, інший — на підвищення. Один точним ударом каратистської п’ятки валить РТС, інший м’яким погладжуванням РТС підіймає. До речі, ні те, ні інше не має жодного значення — на те й ринок, щоб коливатися, що впало — не пропало, що піднялося — впаде, так що кричати про «збитки» й «прибутки» просто безграмотно. Але так чи інакше, а Медведєв (або його спічрайтери) знайшли точний слоган для нашого часу. «Досить кошмарити». Якщо ви й справді хочете провести ту саму «відлигу», то кращого слогана не вигадаєте. «Свобода завжди краща, ніж несвобода» — набагато слабше. Неконкретний сигнал — свобода для кого? Для ментів? Для штафірок? Для ФСБ? Для Ходорковського? Для Чурова? Для Каспарова? А ось «досить кошмарити» — в яблучко! І відноситься до всього абсолютно.
Досить кошмарити сусідів — відв’яжіться ви від них, нехай собі вступають, куди їх нога хоче, якщо їх приймуть, звичайно, в це саме НАТО. Досить кошмарити «наших шановних партнерів» і гарчати: «Пробковий шолом надів і надто багато про себе думає!». Досить кошмарити весь світ і, зображаючи всесвітнього Швондера, «влаштовувати долі якихсь іспанських обідранців» — караджичів, чавесів, ахмадінежадів та інших красенів. Нехай уже англосаксонські преображенські самі, як уміють, розбираються з цими шариковими — нам-то що за біда? Досить кошмарити своє суспільство. Адже сором сказати, до чого одуріли: то, роззявивши роти, слухаємо старечі сновидіння якогось «прохазника» про його «п’ятий рейх»; то з ТБ-екрану летить скажена слина якогось «режисера», який у творчому пориві дошками збиває натовські ракети, що летять в Останкіно; то однофамілець українського поета, щоб змити «ганьбу прізвища», гучно проклинає Україну: Що за дурдом, дійсно-то ! «Скільки їх! Куди їх женуть?/ Що так тужливо співають?/ Чи Домовика ховають,/ Чи відьму заміж видають?». До речі, і цю гоп-компанію кошмарити не треба. Ні, Боже мій! Просто досить бісам-то казенні бабки башляти — миттю самі угамуються й розповзуться, хто звідки виліз на світло телевізійне. Здається, все це дрібниці. Але ні, зовсім навіть ні. Дуже багато всілякої погані — інтелектуальної сірки, старечої агресії, підліткового їдкого поту й бабської істерики — скупчилося в нашому ефірі, в повітрі, яке ми волею-неволею вдихаємо. Мерзотна атмосфера. Страшна. Ось і час би президенту зайнятися політичною екологією. Почистити трохи, а то прямо вже ТБ час у протигазі дивитися.
Екологія — важлива штука. Як накажете «підіймати країну» якщо, згідно з опитуваннями, чи не половина освічених, нормальних людей від 20 до 40 років хочуть поїхати звідси на фіг? Не поїдуть, звичайно, — не так- то це просто. Але хочуть! Хороша, значить, країна — не думаю, що з Європи або Канади хочуть поїхати розумні представники їхнього середнього класу. До речі. Досить кошмарити і з цими «колінами». Та не стоїть Росія навколішки — живе собі, і не потрібно з ранку до вечора нікому нічого доводити, не треба жахливо хрустіти суглобами — «встаємо, встаємо, встаємо». Заспокойтеся вже, заради Бога. Не приймайте дешеві, ідіотські метафори так близько до серця. Своя мова, своя релігія, свої книги, свої дурні-начальники (а не чужі дурні) — ну які «коліна»? Досить уже дитинитися, право: Досить самих себе кошмарити, дорогі начальники! Ну розвів вас Гліб Олегович на помаранчевій революції — боровся і шукав, отримав і сховав, ну і вистачить уже. Немає ніякої такої загрози. І революції немає, і революціонерів немає (ну не Лимонов же з Каспаровим для вас цікаві, право слово!). Немає з ким боротися! Не посилюється класова боротьба в міру наближення чорт-зна-до-чого — це вас, товариші, обдурили. Немає її, боротьби-то. Є сморід від гниття й розкладання тонн торішньої брехні — це правда. Але тут боротися не треба — просто тонни ці потрібно прибрати, кватирку відкрити, і сморід потихеньку сам вивітриться. Закошмарили народ до того, що він, бідолаха, «знову, як у роки золоті», наяву бачить «іноземних консультантів, професорів і шпигунів». І, натурально, вважає таким «символом Росії» наше вусате тарганище! Це в XXI-то столітті! Кошмар: Але з кошмарами не треба боротися, виштовхуючи їх новими кошмарами. Що ж ми творимо- то!.. У пошуках величі Росії виконуємо наступні дії — повісили на груди іконку. Було? Було. Зірвалися з огорожі (в Мюнхені), пошкодили обличчя. Так? З’явилися на G8 із засвіченою свічкою в руці, в одній білизні й побили когось. Телефонували Чавесу й обіцяли прислати бойові вертольоти. Кричали про чужі мерзотно-сопливі носи. Потім зробили спробу викинути пару олігархів із вікна. Так? Запитується: чи можливо, діючи таким чином, яку-небудь велич піймати? І якщо ви людина нормальна, то ви самі собі відповісте: жодним чином. Ну так і досить чудити, себе кошмарити й народ — кого заводити, кого доводити. Погуділи — й буде! Світ подивилися, себе показали — переходимо до водних процедур. По суті, для початку нормального життя, потрібно дуже мало. Припинити трястися й трусити зустрічних за грудки: «Ти мене поважаєш?!». Не боятися, що над тобою сміються, гади, і перестати самому, сміючись, клацати нігтем по чужих пробкових шоломах (ну носять і носять, ну клімат, ну звичка, так Бог із ними, насправді- то !). А головне — досить переконувати світ і свій народ, що в нас, у Росії, «крім мордобою, ніяких чудес немає й бути не може».
Ну російська людина, так, широка: Може і кулак сунути, і окуляри збити, і чорним пальцем під чужим (та й своїм!) носом трусити. Може, базару немає. Але може й інше. Недурні люди, освіту не всю розгубили ще, працювати і вчитися навіть уміємо. Ну вміємо ж? Якщо не витрачати часу-сили на самокошмарення, то мимоволі якоюсь справою займешся — сили- то є. І зовсім це для начальства не стане кошмаром! Не потрібна нам вертикаль кошмарів. Гнати цих кошмарологів у шию! Вертикаль і так у спокійних умовах стоятиме — ніхто їй не загрожує і довгий ще не загрожуватиме. Ні ззовні, ні зсередини країни.
«Досить кошмарити» — класний лозунг. І, що головне — практичний, здійснимий. Цукерка, а не лозунг. Ось і О.С.: «Довольно, сокройся! Пора миновалась, Земля освежилась, и буря промчалась, И ветер, лаская листочки древес, Тебя с успокоенных гонит небес». І ніхто вас не жене з небес — розташовуйтесь, на здоров’я! Лише не лийте дощ й не гримотіть — і немає ж проблем!
