Неозброєним оком видно, що протягом останніх двох років фактично зникли з газетних шпальт та телеефіру дискусії щодо СНД та місця України в цьому незрозумілому утворенні. Дискутують лише парламентарії — та й то заради розв’язання суто внутрішніх проблем.
Сьогоднішня офіційна Україна каже, що вона бажає державі зовсім іншого майбутнього — європейського, і її дипломатія, схоже, дещо успішніша, ніж за часів УНР. Нас не сприймають серйозно в Європейському Союзі — добре, все одно там будемо. А для початку створимо передумови.
Як, наприклад, Балтійсько-Чорноморське співробітництво. Ідея, що виникла в головах націонал-демократів ще за часів СРСР і була потім благополучно похована, переживає нині друге народження, про що свідчать і результати вояжу Бориса Тарасюка до Гельсинкі та Таллінна. Ідея зовсім не така безглузда, як могло б здаватися, — адже вона заснована вже не на політичних моментах. Якщо практичні естонці та поляки разом з азербайджанцями та грузинами дійсно інвестуватимуть будівництво нафтотерміналу під Одесою, про що йшлося останніми днями у Варшаві та Таллінні, якщо фіни дійсно зацікавлені в прибутках від експлуатації транспортного коридору через Чорне море до Кавказу та Азії, то до них неминуче приєднаються й інші. Нафта та торгівля не можуть не призвести до створення вже політичної осі «Південь—Північ», в якій і без того зараз Північ (Скандинавія та Балтія) ставляться до Півдня (Україна) не без симпатій. Центральне місце України в такому разі не може не надихати Київ на серйозні претензії, з якими доведеться рахуватися не лише Москві.
Гоголівський герой Манілов будував прожекти, яким ніколи не судилося здійснитися. Такою «маніловщиною», вочевидь, були дипломатичні зусилля УНР і, видавалося на початку 90-х, спроби домогтися визнання своїх претензій пострадянською Україною. Вже багато писалося й говорилося, що дипломатія, навіть у виконанні природжених асів, не всемогутня — особливо коли державі притаманна повальна корумпованість чиновництва, небажання керівництва виконувати обіцяне, загальна нестабільність. Багато говорилося, зокрема, й що договори про вільну торгівлю Україна не спішить виконувати, що теж не збільшує довіру до її намірів. Все так.
Балтійський вояж Тарасюка просто свідчить, що на якусь найближчу перспективу Україна визначилася, й це визначення не збігається з бажанням багатьох і в Росії, і в Білорусі, і в самій Україні творити новий СРСР. Якби це визначення ще й підкріпити конкретикою.
