Протягом двох десятиріч Іон Т. працював у конструкторському відділі
з розробки моторів німецького промислового концерну номер один Daimler
Benz AG і майже весь цей час забезпечував матеріалами наукових досліджень
румунську розвідку Секурітате. Донедавна нікому з колег не спадало на думку
запідозрити Іона Т. у чомусь поганому, поки зрештою його не було заарештовано.
Найулюбленішим полем діяльності промислових шпигунів є регіон поблизу
Рейну.
— Наш регіон — індустріальний густонаселений центр, що займає важливе
місце в галузях фармацевтики і високорозвинених технологій, — вважає боннський
промисловий консультант Райнер фон цур Мюлен.
Опорний пункт для багатьох бійців «невидимого фронту» — Бонн.
— Шпигунська діяльність, як і раніше, ведеться з посольств, — говорить
Матчке, — або ж із підставних фірм, на чолі яких стоять колишні офіцери
КДБ.
Підтвердженням тому може служити факт, що за даними Федерального відомства
із захисту конституції в Кельні, кількість колишніх розвідників із Росії,
які в’їжджають до країни, значно перевищує кількість їхніх колег з інших
європейських країн. Тільки 1996 року відомству із захисту конституції вдалося
вивести на чисту воду 60 агентів у Бонні, які зосередили після завершення
«холодної війни» свою діяльність у сфері промислового шпигунства.
Однак на німецькій території орудують не лише агенти східноєвропейських,
але й «дружніх» до Німеччини країн, серед яких — Франція та США.
— Найбільш активна у нас американська розвідка, — говорить Херібет Хелленбройх,
який до 1985 року керував відомством із захисту конституції.
При цьому директиву було спущено самим президентом США Біллом Клінтоном.
За його словами, «прерогативою ЦРУ має бути промислове шпигунство у конкурентів
на світовому ринку».
У виборі засобів американці, схоже, не соромляться, вдаючись аж до неприкритого
зловживання довірою. Фон цур Мюлен вказує, що в Північному Рейні-Вестфалії
мали місце два випадки, коли американські консультаційні фірми, використовуючи
довірливість своїх німецьких замовників, виуджували дані й потім передавали
їх конкурентам на світовому ринку. Збитки при цьому становили 20 мільйонів
марок.
І ще один випадок. Нещодавно з одного обчислювального центру в Зауерланді
було викрадено жорсткі диски з інформацією про нові розробки, які незабаром
повинні були з’явитися на ринку. Як підсумок — багатомісячна робота і пущені
на неї величезні фінансові кошти пішли нанівець.
— Класичне шпигунство з боку конкурентів, — говорить фон цур Мюлен,
— це коли інша фірма отримує дані й запатентовує їх.
Тільки 1997 року в Німеччині було викрадено 40000 комп’ютерів. «Вигідніше
заплатити за послуги шпигуна, ніж інвестувати мільйони в дослідження і
розробки», — зазначає Хелленбройх.
Які ж заходи у відповідь роблять німецькі фірми? Майже ніяких. У середовищі
підприємців переважають безтурботність і наївність. Мовляв, у нас це неможливе.
Які тенденції розвитку промислового шпигунства у Німеччині найближчими
роками? Матчке передрікає вибух. За його підрахунками, збитки у народному
господарстві становлять до 100 мільярдів марок. Хелленбройх також уважає,
що промислове шпигунство й надалі зростатиме.
— Об’єднання Європи веде до створення могутнього ринку, — говорить він,
— Америка і азіатські країни вже виявляють величезну цікавість до отримання
якомога вичерпнішої інформації про нього.
Яких же заходів рекомендовано вжити в світлі даної небезпеки?
— Копіювальні апарати не повинні встановлюватися в затінених кутках,
— рекомендує Хелленбройх, — і мають бути забезпечені лічильниками. Підприємства
повинні вести найсуворіший контроль за тим, кого вони беруть на роботу
і навчання.
А ось які поради дає міністр Шмідтбауер: «Фірми повинні бережливіше
ставитися до своїх цінних даних. Для цього треба виробити високу свідомість
щодо заходів безпеки».
Кельн
