Білоруською — є така мова, яку ніяк не спроможеться вивчити президент Олександр Лукашенко — трясовина буде «дригва». Слово українському вуху зрозуміле, а зараз ще і як ніколи актуальне — саме в дригві «бацька» і опинився, і дригається щосили, та тільки як воду не збивай, сметана все одно не вийде.
Після того, як Володимир Путін поставив Лукашенка перед безглуздим вибором — або владу віддай, або годувати перестанемо — білоруський президент, мабуть, вирішив, що настав час шукати нових заступників. Не ліквідувати ж, дійсно, білоруську державу, якщо Росія більше не хоче його утримувати? І не проводити ж економічні реформи, щоб грошенята попливли в невідомо чиї кишені?
У своїх геополітичних розрахунках Лукашенко, однак, залишився радянською людиною. Він, певно, щиро вважав, що Захід не любить його виключно за тісні відносини з Росією, а претензії з приводу порушення прав людини, гоніння на опозицію і незалежну пресу та відсутність економічних реформ — це усього лише привід для того, щоб уразити найкращого друга Білокам’яної. І варто тільки Лукашенку сказати, що він більше не любить російських братів, а любить НАТО і взагалі підпільного католика, як Захід тут же кинеться до нього з розпростертими обіймами та забуде і політиків, які зникли, і розігнаний парламент, і обікрадений білоруський народ, і розтоптану культуру, і вигнану місію ОБСЄ — словом, забуде всі «успіхи» мінського правителя.
У цьому Лукашенко, на превеликий подив свій, прорахувався. Шантажувати Росію поїздкою до Праги не вийшло: Лукашенку точно вказали його місце поза залою засідань Ради Північноатлантичного партнерства. Блеф із поставками російського газу також не вийшов. Більше того, в Росії уперше визнали, що розрахунки з Білоруссю, яка досі отримує цей самий газ за внутрішніми цінами, носять, по суті, бартерний характер — Росія досі отримує замість грошей металолом. І виникає запитання: а що, за гроші, виручені за продаж газу за нормальною ціною, чи хоч би просто за гроші російські підприємства не могли б закупити більш якісні трактори чи холодильники? Або хоча б купити ту ж білоруську продукцію, але в більшій кількості, за іншими цінами? І чого варта вся робота «передових» підприємств Білорусі, які залежать виключно від бартерної оплати енергоносіїв?
Лукашенку на ці запитання відповідати не хочеться. І він змінив тональність. Росія знову стала кращим другом, але якимось невірним, який кинув бідну Білорусь на поталу підлому Заходу. Виявилося, що «бацька» хотів до Праги не для того, щоб кинутися в ноги Джорджу Бушу зі слізним благанням захистити його від московського царя, а для того, щоб мужньо сказати правду імперіалістам. От як!
Дригання Лукашенка на цьому не закінчаться. Росія його, може, поки і не здасть — але потурати не буде. А Захід від Росії не захистить. Тому що на Заході розуміють — будь-який інший білоруський президент буде кращим, ніж Лукашенко, хоча б тому, що за ним не буде тягнутися шлейф бездарного і злочинного правління. Такій людині можна буде і допомогти у випадку, якщо державності його країни загрожуватиме небезпека. Зрештою, сьогодні головна небезпека для білоруської держави виходить аж ніяк не від Росії, а від самого білоруського президента.
