Схоже, що близькосхідний процес знаходить друге дихання. І поштовх до цього дав недавній саміт в американському Аннаполісі, в якому брали участь представники 44 країн, включаючи Саудівську Аравію та Сирію. На цьому форумі за безпосередньою участю президента США Джорджа Буша лідери Ізраїлю й Палестинської автономії домовилися розпочати з учорашнього дня мирні переговори, результатом яких повинне стати створення палестинської держави.
У спільній заяві, яку на прес-конференції зачитав президент США Джордж Буш, сторони вирішили, що така домовленість повинна бути досягнута до кінця 2008 року. Лідер Палестинської автономії Махмуд Аббас і прем’єр-міністр Ізраїлю Ехуд Ольмерт домовилися про створення постійної переговорної групи, перше засідання якої відбудеться 12 грудня й надалі проходитиме кожні два тижні.
«Ми почнемо найширші й найглибші переговори щодо всіх питань кінцевого статусу, в тому числі — Єрусалим, біженці, кордони, поселення, вода, безпека тощо», — повідомив на прес- конференції Аббас. При цьому він заявив, що палестинці збираються домагатися створення держави зі столицею у Східному Єрусалимі, який Ізраїль традиційно вважає невід’ємною частиною своєї території.
У відповідь Ольмерт зазначив, що його країна «готова до болісних компромісів». Він підкреслив, що ізраїльтяни не залишаються байдужими до страждань палестинського народу, однак при цьому говорив і про постійні напади на ізраїльську територію з боку палестинців. Крім того, ізраїльський прем’єр закликав арабські держави, що беруть участь у конференції, встановити дипломатичні відносини з Ізраїлем.
КОМЕНТАР
В’ячеслав ШВЕД, завідувач відділу досліджень країн Близького Сходу і азійсько-тихоокеанського регіону НІСД:
— Конференція в Аннаполісі є значним успіхом дипломатії нинішньої американської адміністрації, безпосередньо Буша та його команди. Американській дипломатії вдалося, може, не повною мірою, але відновити свою роль як вирішального брокера у розвитку близькосхідного мирного процесу. Можна говорити про те, що Аннаполіс став новою відправною точкою пошуку оптимальної моделі вирішення палестинсько-ізраїльського конфлікту.
Конференція, дійсно, стала серйозним поштовхом для того, щоб у 2008 році реально закласти підвалини створення палестинської держави і розв’язання цього довготривалого конфлікту. Цього потребує ситуація. Адже наступного року виповниться 60 років з дня заснування держави Ізраїль. Можна багато говорити про те, як Ізраїль ефективно протистояв арабському світу протягом шести десятиліть. Але все одно це дорога до катастрофи. Не може ж країна протягом декількох десятиліть бути у стані війни. Суспільство втомилося. Тому Ізраїль конче потребує нового формату вирішення своєї безпеки. І не за рахунок посилення конфронтації з мусульманським і арабським світом, а навпаки — за рахунок інтеграції у близькосхідний регіон. Щоб Ізраїль не був у цьому регіоні ворогом. А він дійсно може інтегруватися у цей регіон і поєднати свою могутність і досвід з ресурсами арабських країн.
Можна також відзначити, що американська, арабська та ізраїльська дипломатії разом спромоглися проаналізувати уроки минулих етапів і з’ясували, чому раніше не відбувалося проривів. Чому, зокрема, попередні спроби вирішення палестинської проблеми за часів президента Клінтона закінчилися інтифадою? В даному випадку американці, як найбільш впливова сила, зробили для себе дуже серйозні уроки. По-перше, вони дали можливість арабській стороні більше долучатися до цього процесу. Це араби не лише помітили, але й оцінили. При всіх тертях і протиріччях арабська сторона втягнута в цей процес, і відчувається її зацікавленість. Арабська сторона почула, що її чують і вона може впливати на процес урегулювання. Я маю на увазі Саудівську Аравію і Сирію.
Щодо ослаблення лідерів США, Ізраїлю і Палестинської автономії. Декілька років тому і Барак, і Арафат, дійсно, були сильними фігурами. Але в них нічого не вийшло. Можливо, майстерність американської дипломатії полягає в тому, щоб максимально використати певну слабкість і Аббаса, і Ольмерта. Попри власні амбіції обидва лідери прекрасно розуміють, що їхнє політичне майбутнє залежить сьогодні повністю від успіху близькосхідного мирного процесу. Їм немає більше куди діватись один від одного. Вони змушені не тільки самі викладатися в повну силу, але й працювати разом. А якщо вони не будуть цього робити, не будуть шукати компроміс, спільну позицію, платформу, то це для них означатиме політичне небуття.
