Щоб сказати Великій Британії правду про плановану масштабну терористичну змову з вибухами у повітряному просторі кількох літаків, що прямують до США, був потрібен президент Джордж Буш. У своєму першому виступі з приводу розкритої змови він сказав просто: «Це було яскравим нагадуванням, що наша країна перебуває в стані війни з ісламським фашизмом».
Він абсолютно правий, але в перших повідомленнях з Великої Британії слова «ісламський» або «мусульманський» практично не згадувалися, не говорячи вже про заборонне слово «фашизм». Натомість у телевізійних репортажах про 24 арештованих звучали звичайні кодові слова: «пакистанського походження» та «народилися у Великобританії». Жодної згадки ісламської ідеології. Чи не думає BBC, що, може статися, вони виявляться представниками загнаної в підпілля християнської меншості Пакистану? Сумніваюся.
Правда настільки жахлива, що Європа шукає вихід у запереченні. Напевно, це можна зрозуміти. Ми просто не знаємо, як бути з тим фактом, що для нас є загрозою розгорнена «п’ята колона», що існують тисячі народжених у Європі людей — у Великій Британії, у Франції, в Голландії, в Данії — скрізь, які мріють нас знищити. Заперечення простежується в тому, як освітлюється війна Ізраїлю проти Хізбалли. Загибель ліванців — безумовно, трагедія. Але з репортажів британського телебачення, особливо BBC, практично неможливо зрозуміти, що Ізраїль був вимушений вступити у війну заради власного виживання. Минулими вихідними в Лондоні відбулася антиізраїльська демонстрація, де люди несли плакати з написами «Тепер ми всі за Хізбаллу».
Як нещодавно вказав історик Віктор Девіс Хансон, тут має місце етичне безумство. Ми відмовляємося визнавати існування глобального тероризму. Ми боїмося, що нас звинуватять в «ісламофобії». Європейські газети бояться друкувати карикатури, тому що мусульмани вимагають цензури — самі в цей же час спокійно зображаючи ізраїльтян як сучасних нацистів. Хансон не без підстав говорить, що ми забули уроки 1938 року.
У нещодавньому інтерв’ю в прямому ефірі BBC я назвав Хізбаллу «ісламофашистами». Чарівна ведуча нервово обірвала мене: «Це надто суперечлива характеристика». Я відповів на це, що формулювання лише описує дійсність. Вона поспішно закінчила інтерв’ю.
Але, зрозуміло, справа не лише в Хізбаллi. Ту ж ідеологію ненависті сповідує й «Аль-Каїда», натхненник, якщо не організатор британських терористів.
Нам, англійцям, власне, пощастило. Наш прем’єр-міністр припустився, на мій погляд, багатьох помилок вдома, але в міжнародній сфері Тоні Блер зберігає ясність погляду, моральність і прагматичність перед лицем загрози. І саме за це він зазнає глузувань і докорів як «пудель» Джорджа Буша.
У нещодавній вдумливій промові в Лос-Анджелесі Блер говорив про боротьбу з «дугою екстремізму». Йдеться про ісламський екстремізм, освячений «Аль-Каїдою» або Тегераном, чи б’ються за нього суніти або шиїти, чи народилися вони у Великій Британії або в Південному Лівані, в Ірані чи у Саудівській Аравії.
Як сказав Блер, йде боротьба за цінності, що визначатимуть майбутнє світу. «Що це буде — толерантність, свобода, повага до відмінностей інших та різноманіття або сила, розділення і ненависть?»
«Йде війна», — сказав Тоні Блер. На жаль, це так. Де б не народилися люди, які хочуть висаджувати літаки, зруйнувати Ізраїль і — що взаємопов’язано — вбити останню надію на створення гідного суспільства в Іраку, вони — ісламофашисти, яких об’єднує ненависть до нас. Чим раніше ми в Європі зрозуміємо це й те, що вони мають бути переможені, тим ціліше будемо ми всі: християни, євреї, мусульмани, атеїсти.
Уільям ШОКРОСС — автор книги «Союзники. Чому Захід мав скинути Саддама»
