Днями Президент України Віктор Янукович своїм Указом звільнив Ігоря Осташа з посади Надзвичайного й Повноважного Посла України в Канаді та представника України при Міжнародній організації цивільної авіації (ІКАО), який очолює українську дипломатичну місію з 11 вересня 2006 року. В Указі глави держави не говориться про причину звільнення керівника дипломатичної місії в Канаді. Осташ попрацював у Канаді понад чотири з половиною роки. Зазвичай посол працює в державі свого відрядження від 36 до 48 місяців. «День» зв’язався з Ігорем Івановичем і попросив його підбити підсумки роботи в Канаді.
«...ВАЖЛИВО, ЩОБ УКРАЇНА РОЗВИВАЛАСЬ ЯК ЄВРОПЕЙСЬКА ДЕРЖАВА»
— Ігоре Івановичу, коли я вам телефонував учора (інтерв’ю записувалося 17 червня. — Авт.), ви сказали, що не бачили президентського Указу про вашу відставку. А звідки ви дізналися про це?
— Я дізнався про це з Інтернету. Щоправда, після Указу з’явився лист міністра, так що, гадаю, це вже нормальна практика.
— А чи не має стосунку до цього рішення те, як ставиться канадська діаспора до нинішньої влади й того, що зараз відбувається в Україні?
— Я б не перебільшував цей фактор, хоча, звичайно, діаспора в Канаді досить потужна, вона впливає на ситуацію в Канадській державі, на процес прийняття рішень канадським урядом, особливо щодо України. На сьогодні надзвичайно багато заяв і звернень з боку Конгресу українців Канади, Конгресу закордонних українців щодо ситуації в Україні. Я вважаю, що надалі відносини України й Канади будуть залежати від того, яким шляхом буде розвиватися Україна. У цьому можна не сумніватися. Канада завжди в своїх заявах підкреслювала, що для неї важливо, щоб Україна розвивалась як європейська, демократична й правова держава. На мою думку, саме ці питання будуть принциповими для канадського уряду й надалі.
— Чи можете ви спрогнозувати, як ставитиметься до України новий нещодавно сформований уряд Канади?
— Після виборів при владі залишився консервативний уряд. Зрозуміло, що налаштованість на співпрацю залишається ще досить високою. Можливо, єдиною зміною буде те, що цього разу — це уряд більшості. Це дозволятиме міністрам, у тому числі — голові зовнішньополітичного відомства та прем’єр-міністрові, приділяти більше уваги й питанням зовнішньої політики. Очевидно, що збільшиться кількість закордонних вояжів. Тож можна сказати, що певною мірою увага до зовнішньополітичної стратегії буде підвищеною. І Канада буде намагатися, справді, працювати далі на свій імідж світового лідера, в тому числі й у питаннях, що стосуються демократичного розвитку.
— Але, здається, досі на рівні парламенту чи уряду цього року з боку Канади не звучало заяв про «вибіркове правосуддя» в Україні та погіршення стану демократії в нашій країні, адже такі заяви лунали з боку Франції, Німеччини та США...
— Канадський парламент у квітні та травні фактично перебував у виборчому марафоні. Тому багато питань у галузі зовнішньої політики залишалися поза кадром. Сьогодні уряд уже сформовано. Міністрів призначено. Я вважаю, що ситуація буде виглядати так, що уряд Канади буде набагато активнішим у цих аспектах.
ПРО ЗВТ І «ДВЕРІ В АМЕРИКУ»
— Ігоре Івановичу, коротко підсумовуючи свою роботу в Канаді, що найважливіше вам вдалося тут зробити за чотири з половиною роки?
— Ми зробили дуже багато. Нам вдалося піднести двосторонні українсько-канадські відносини на значно вищий рівень. Між нашими країнами постійно відбувається діалог на найвищому політичному рівні, чого раніше не було.
Що для мене особливо важливо — це проведення переговорів про зону вільної торгівлі. Нещодавно ми завершили третій раунд переговорів, а четвертий відбудеться в жовтні в Оттаві. Все це нас наближає до створення зони вільної торгівлі (ЗВТ). Це буде для нас першим великим вікном, я навіть сказав би, дверима в Америку.
Для нас було максимально важливо наблизити наші країни й у питаннях візового режиму. Питання обміну залишалось для нас пріоритетним, минулого року під час візиту прем’єр-міністра Гарпера було підписано меморандум про молодіжний обмін. І вже в квітні цього року цей меморандум вступив у дію. Це означає, що українці й канадці, віком до 35 років, можуть протягом року подорожувати до Канади чи України, навчаючись, працюючи чи просто вивчаючи країну. Це, дійсно, дуже потужний механізм для того, щоб плекати майбутніх серйозних фахівців, політиків.
Канадський досвід у цьому плані — неоціненний для нас. Продовжує працювати українсько-канадська парламентська програма, під час якої майже 30 українських студентів мають змогу пройти стажування помічниками канадських депутатів. Багато випускників цієї програми працюють у міжнародних організаціях, дипломатичній службі, політичних структурах. Це наш потужний резерв на перспективу.
— Це вже зроблено, а що заплановано на цей рік?
— Цей рік особливий. Адже 120 років тому відбулося перше заселення Канади українцями. Ця подія буде відзначатися і в Канаді, і в Україні. Особливо активними будуть червень і липень. Ми готуємо зараз важливі проекти — відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку в Оттаві. Нарешті наш Кобзар потрапить на столичну землю. І це буде політична подія, в якій візьмуть участь міністри, спікер Сенату Парламенту Канади, депутати, представники місцевої влади. З боку України на відкриття пам’ятника очікується прибуття віце-спікера Миколи Томенка, делегації м. Канева. Я вважаю, що це буде історичною подією для українців Канади.
23 червня розпочнеться другий серйозний проект — це старт «Історичного Потягу українських піонерів» з Галіфаксу. Саме до Галіфаксу прибували перші українці. (До речі, одним із пасажирів цього проекту буде журналіст «Дня» Микола Хрієнко. — Ред.) З цієї точки ми вирушимо до Західної Канади, зробимо зупинки в Монреалі, Оттаві, Торонто, Вінніпезі, Саскатуні та Едмонтоні. Дорогою на нас очікують святкові заходи, зустрічі із залученням української громади та канадського політикуму, місцевої канадської влади, артистів. Гадаю, що це сприятиме поширенню інформації про складну 120-річну історію українців у Канаді, яка для нас є великим позитивним історичним досвідом. Українці в Канаді були надзвичайно успішними як національна спільнота.
Готуючись до цього проекту, ми опрацювали архіви й знайшли дуже багато інформації про українців у Канаді, ми хочемо нею поділитися з усім світом. Порадив би українцям зайти в Facebook на сторінку «Canadian Train of Ukrainian Pioneers» і подивитися на історичні матеріали, які зовсім змінюють уявлення про те, якою була ця історія протягом 120 років.
«НАМ ТРЕБА ВИВЧАТИ КАНАДСЬКИЙ ДОСВІД БАГАТОКУЛЬТУРНОСТІ...»
— Ігоре Івановичу, ви пробули чотири з половиною роки в Канаді, звісно, цікавилися досвідом багатокультурності Канади. На вашу думку, які канадські уроки щодо збереження багатокультурності варто запозичити нашій країні?
— Батьком багатокультурності в Канаді був Павло Юзик — сенатор українського походження. Так, на той час це була досить світла політична ідея для Канади. Зрештою, два роки тому на найвищому державному рівні міністерство міграції і багатокультурності та громадянства Канади заснувало Премію імені Павла Юзика за досягнення в галузі багатокультурності. Це було ще одним підтвердженням того високого внеску сенатора українського походження в канадську історію. Звичайно, нам треба вивчати канадський досвід, який є надзвичайно цікавим. Особливо це стосується толерантності й поваги в ставленні до людей різних національностей. На мій погляд, Канада, мабуть, щодо цього є найбільш показовою країною. Я вважаю, що це було б важливим досвідом для українців.
У першу чергу, це висока толерантність. Звичайно, до українців у Канаді ставляться з великою повагою. І сам факт того, що в кількох провінціях Канади існують англійсько-українські школи, які працюють цілий день, є красномовним. Загалом, ми маємо понад сотню шкіл, в яких вивчається українська мова та культура. І ставлення до української мови в Канаді, на мій погляд, фантастичне. Хотілося б, щоб про це знали і в Україні. Особливо зважаючи на те, що останнім часом ми бачимо, наприклад, спроби закриття деяких українських шкіл. А це, на мій погляд, абсолютно неприпустимо.
— Чим ви плануєте займатися далі?
— Зараз я хотів би, звісно, трохи відпочити (сміється). А потім будемо думати про нашу перспективу. Бо, дійсно, цей рік був дуже напруженим, але надзвичайно цікавим. Я сподіваюся, що наші задуми втілимо в життя, що будуть дуже цікаві й захоплюючі проекти.
Що стосується мене особисто, то я зробив дуже цікаве відкриття: коли прибув до Оттави, всі мені казали, що в метеорологічному плані це найхолодніша столиця світу. І це нас спочатку трішки лякало. Дійсно, в Оттаві всі вимірюють час не роками, а зимами. Я зрозумів, наскільки довга зима в Канаді. Але через чотири роки можу сказати, що, справді, це була для мене одна з найтепліших столиць світу, про неї в мене залишаються тільки теплі й світлі спогади.
Термін мого повернення в Україну має визначити міністр закордонних справ України. А мені залишається тільки реалізувати два мегапроекти, які ми запланували на червень і липень.
— Бажаю вам успішно їх завершити.
